Marko Bezruczko

Marko Bezruczko, (ur. 1883 w Zaporożu - zm. 1944 w Warszawie ) - pułkownik dyplomowany armii Ukraińskiej Republiki Ludowej . W 1912 podjął studia w Mikołajewskiej Akademii Sztabu Generalnego. W 1918 jako oficer Sztabu Generalnego kierował I Oddziałem Armii URL. W 1919 szef sztabu Samodzielnego Korpusu Studiów Siczowych. W wojnie polsko-bolszewickiej dowódca 6 dywizji Strzelców Siczowych. Dowodził obroną Zamościa przed Armią Czerwoną, uczestniczył w rozbiciu Armii Konnej Budionnego. 7 maja 1920 dowodzona przez niego 6 dywizja Strzelców Siczowych, wraz z wojskami polskimi zdobyła Kijów. W 1921-1924 członek Wyższej Rady Wojennej URL. W latach 30. był przewodniczącym ukraińskiego stowarzyszenia historycznego w Warszawie. Pochowany na cmentarzu prawosławnym na warszawskiej Woli.


БЕЗРУЧКО МАРКО (1883-1944) - український військовий дач, ген.-хорунжий Армії УНР. Народився в сучасному м.Токмак на Херсонщині. В 1914 закінчив Академію генерального штабу в Петербурзі Учасник першої світової війни. В 1918 - начальник оперативного відділу Генерального штабу Армії Української Народної Республіки. З квітня 1919 - начальник штабу Корпусу Січових Стрільців (командир Є.Коновалець), член Стрілецької Ради. З січня 1920 - командир 6 стрілецької дивізії Січових Стрільців, яка брала участь у першому Зимовому поход. Після підписання Варшавського договору 1920 дивізії Б. і О.Удовиченка розпочали спільно з польською армією наступ на Київ під час польсько-радянської війни 1920. 7.5.1920 дивізія Б. разом з польськими частинами зайняла Київ. З серпня 1920 Б. командував Середньою групою військ Армії УНР, яка, провівши в жовтні контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії Шаргород-Бар-Літин. Наприкінці 1920 очолював військову місію і штаб Армії УНР у Варшаві. В 1920-24 Б. військовий міністр, віце-міністр уряду Української Народної Республіки за кордоном (в екзилі), член Вищої Військової Ради УНР. В 1931-35 - голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Автор книги “Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині”.

БЕЗРУЧКО МАРКО