Alfred Bisanz

Альфред Бізанц

Alfred Bisanz, (ukr. Альфред Бізанц )(ur. w 1890 r. we wsi Dornfeld k. Pustomyt w Galicji, zm. prawdopodobnie w 1951 r. w ZSRR) – austriacki, a następnie ukraiński wojskowy (podpułkownik), szef ukraińskiej sekcji w urzędzie gubernatora dystryktu "Galizien", szef Zarządu Wojskowego 14 Dywizji Grenadierów SS podczas II wojny światowej

Pochodził z rodziny kolonistów, hugenotów wywodzących się z dzisiejszego francuskiego Besancon (niemiecka nazwa Bisanz), Niemców austriackich, osiadłych w okolicach Mikołajowa. Matka była Ukrainką. Służył w armii austro-węgierskiej, dochodząc do stopnia podpułkownika. Brał udział w I wojnie światowej. W czasie wojny polsko-ukraińskiej w latach 1918-1919 był zastępcą dowódcy i szefem sztabu 7 Brygady Stryjskiej (Lwowskiej) Ukraińskiej Armii Halickiej. Był jednym z organizatorów ofensywy na Czortków w czerwcu 1919 r. Po jej sukcesie został awansowany do stopnia podpułkownika. Po zajęciu Ukrainy przez wojska bolszewickie w styczniu 1920 r., został dowódcą 1 Brygady Czerwonej Ukraińskiej Armii Halickiej. 24 kwietnia tego roku brygada pod jego dowództwem przebiła się przez linię frontu, łącząc sie z oddziałami Armii Ukraińskiej Republiki Ludowej.

W 1940 r. został referentem do spraw ukraińskich przy władzach Generalnej Guberni. Od jesieni 1941 r. stał na czele ukraińskiej sekcji w urzędzie gubernatora dystryktu "Galizien" Otto Wachtera. Był też jego doradcą. W latach 1943-1944 pełnił funkcję przewodniczącego Zarządu Wojskowego, zajmującego się formowaniem 14 Dywizji Grenadierów SS złożonej z Ukraińców. W maju 1945 r. przyjechał do Wiednia, poszukując swojej żony. Ukrywał się w osiemnastej dzielnicy zajętej przez Amerykanów. W 1946 r. udał się do okupowanej przez Armię Czerwoną czwartej dzielnicy Wiednia, aby odwiedzić przebywającą tam żonę i przeprowadzić ją na stronę zachodnią. Aresztowany przez NKWD na ulicy Gusshausstrasse, był przetrzymywany "za rogiem" w piwnicy budynku na Argentienierstrasse. Wywieziony do ZSRR zmarł według aktu zgonu przesłanego rodzinie na zapalenie płuc w więzieniu śledczym NKWD na Łubiance w 1951 r.



Альфред Бізанц народився 1890 р. в селі Дорнфельд (тепер с. Тернополя Пустомитівського р-ну Львівської обл.) у Галичині. Німець за походженням, і галицький патріот з переконання. Під час Першої світової війни - кадровий офіцер австрійської армії. Від самого початку Визвольних Змагань в Галичині (листопад 1918 року) - старшина Української Галицької Армії (УГА), командант Львівської бриґади (сьома бриґада групи військ "Південь"). Відзначився у Вовчухівській операції та Чортківській офензиві, якої був одним з організаторів. За успішні дії своєї бриґади дістав ранґу підполковника. Після переходу УГА за Збруч брав участь у поході об'єднаних українських армії на Київ-Одесу. Його бриґада успішно діяла під час наступу на Київ. На початку 1920 р. здесяткована епідемією тифу УГА була змушена тимчасово укласти союз з Червоною Армією, і зостала переформована і переназвана на ЧУГА (Червона Українська Галицька Армія), що скаладалася з трьох бриґад. Альфред Бізанц дістав командування 2-ою бриґадою ЧУГА. У квітні 1920 року, під час спільного наступу поляків і Армії УНР на Київ проти червоних, бриґада перейшла фронт і вирушила на з'єднання з частинами наддніпрянської армії. Відтак вояки УГА були інтерновані поляками.

В часі між двома світовими війнами Бізанц займався господарством у своєму невеликому маєтку на Львівщині. Після упадку Польщі, в 1940-1941 рр. був референтом українських справ у підвідділі населення і суспільної опіки в управлінні Генеральної Губернії у Кракові, а з осени 1941 року – головою такого ж підвідділу в уряді галицького губернатора у Львові. На цих постах багато допомагав українцям і був дорадником німецьких чинників, зокрема губернатора Вехтера в українських справах: "Референтом від українських справ був полковник Альфред Бізанц з-під Львова, колишній старшина Української Галицької Армії. Хоч німець, але від років зв'язаний з українцями, добре ставився до наших домагань і щиро старався допомогти, де міг, на жаль його влада була дуже обмежена. Його бюро облягали з різними справами, він ходив там, кричав і розмахував руками, кожному "тикав" по-дружньому і на тому кінчалося. Людина він був доброго серця і не кривдив нікого, будь він українець, поляк, чи навіть і жид, хоч з тими останніми властиво не мав до діла". (Зиновій Книш, "Перед походом на схід" ч. ІІ.)

В 1943 році на доручення Вехтера полк. Бізанц очолив Військову Управу "Галичина", яка здійснила організаційні заходи по формуванню Дивізії "Галичина", і був її головою до кінця війни.

Очевидно в останніх днях війни і перших післявоєнних днях настав хаос, переможці встановлювали кордони своїх окупаційних зон на території Німеччини і Австрії, - і часто чоловік та його дружина з дітьми могли опинялися в різних окупаційних зонах. Вже з перших днів, як було заведено в "совєтському раю", большевики встановили в окупованих ними землях жорстокий режим насильства, терору і репресій. НКВДисти лапали людей просто вдень на вулицях, і вивозили їх на Схід. Навіть не завжди дотримувались якоїсь системи, а тільки справляли вказану їм "норму" щодо кількости відловлених. Тоді постраждало багато невинних людей, навіть цивільних, не причетних до жодної політичної чи військової діяльности.

У тих обставинах зважитись на відхід до совєтської зони окупації по своїх рідних означало великий ризик. В травні 1945 року відбув таку подорож до большевицького запілля один з дивізійних капеланів - о. І. Нагаєвський. Він щасливо вернувся з дружиною і дітьми та описав цю свою пригоду у своїх "Спогадах польового духовника".

Пішов до совєтської зони в Австрії й Альфред Бізанц - шукати своєї дружини, але був схоплений большевиками у Відні. З того часу не було про нього певних відомостей. Правдоподібно, був замордований НКВД, або в кращому випадку засланий. Примітка ч.5 в українському виданні книжки Вольфа-Дітріха Гайке (під ред. проф. Кубійовича, Торонто-Париж-Мюнхен 1970 р.) пише, що Бізанц був "... засланий; останні відомості про нього з початку 1950-их років". Натомість Леонід Муха в своїх спогадах "З Австрії на Колиму" (Львів, 2003 р.), де він докладно описує систему совєтських концтаборів, подає такі відомості про нього:

"Помер в Москві у тюрмі в 1951 році (лист до родини)."