Лист С. Петлюри до Мiнiстра юстицiї УНР про повернення українських прiзвищ

25 сiчня 1921 року

 

Голова Директорiї

(Ч.) 142

Сiчня 25  921

                    Тарнiв                                                

Пану Мiнiстровi Юстицiї

(Копiї Мiнiстрам Внутрiшнiх Справ

i Народньої Освiти)

За часи панування на Українi московської влади багато наших громадян втратило свої стародавнi вкраїнськi призвiща i замiсть них почало носити або цiлком московськi, або покрученi на московський кшталт. Сталося це внаслiдок цiлої системи русифiкацiї, що проводилась через затуманення та збаламучення нацiональної свiдомости, фальсифiкування племiнної єдности нашого народу з москалями та в иншi пiдступнi способи. Инодi переводились такi змiни з вiдома наших громадян, але пiд московською пресiєю, инодi з бажання запобiгти московської ласки, а здебiльшого цi змiни переводились шляхом писанини та вигадок московських канцелярiй навiть без участи i вiдому того, чиє призвiще мiнялося.

Мiнялися призвiща по метричних книгах, в реєстрах службових, по школах, судах, у вiйську i т. и. Для темного та неосвiченого селянства нашого такi змiни проходили поза його свiдомiстю.

Провадячи боротьбу з московською навалою у всiх формах та проявах її, Уряд УНР мусить звернути увагу i на згадане вище iсторичне явище i вжити вiдповiдних заходiв до його лiквiдацiї.

Я гадаю, що в цьому напрямку потрiбна широка iнформацiйна праця робiтникiв на нивi нацiонально- державнiй, в церквi, школi i т. и., для чого їм мусять бути данi вiдповiднi iнструкцiї i вказiвки вiд Уряду. Крiм того, i в законодавствi нашому мусять бути внесенi такi змiни, якi б полегшили формальне переведення таких справ.

Закон 17 серпня 1919 року, виданий за часiв Гетьманщини про порядок передачi та змiни призвiщ, не задовольняє з цього погляду вимогам нацiонально-державним. Автори його керувались мотивами не нацiонально-державними, а сословно-родовими. Отже, на знесення цього закону слiд було б розробити i видати нового, який би, встановлюючи загальний для всiх порядок змiни призвiщ, мiстив би в той же час окремi артикули, що полегшували б та встановляли б простiйший порядок для повернення старих українських призвiщ тим, хто на це має право вiд своїх предкiв.

В той же час треба подбати, аби закон цей було складено так, щоб з нього не могли скористатися рiжнi злочиннi та авантюристичнi елементи, що хтiли б шляхом змiни призвiща замести слiди своїх злочинiв або пiдробитися пiд нацiональний кольор та примазатися до нашої нацiональної справи.

Подаючи цi думки до Вашого, Пане Мiнiстре, вiдома, прошу Вас про Вашi мiркування та заходи в цiй справi мене повiдомити.

 

                                                                                            Петлюра  (р.в.)

                     Посвiдчив. Керуючий Справами Директорiї 

                                                                     М. Миронович  (р.в.)

          З оригiналом згiдно

                     Начальник Вiддiлу Канцелярiї Директорії

 

 

Копiя. Машинопис.

ЦДАВОВУ: Ф. 1429. — Оп.2. — Спр. 81. Арк. 21—21 зв.

 

 

Лист С. Петлюри Мiнiстру внутрiшнiх справ УНР щодо змiн до закону про громадянство

 

25 сiчня 1921 року

 

 

 Голова Директорiї

(Ч.) 143

Сiчня 25 921 р.

                     Тарнiв                                  

 

 Пану мiнiстровi внутрiшнiх справ

(Копiя Пану Прем’єр-Мiнiстровi)

 

За останнi роки на Українi з’явилось багато неукраїнського населення. Пiд час гетьманщини цiлими потягами прибувала московська iнтелiгенцiя, тiкаючи вiд большовикiв, але з певними намiрами вплинути на нашу українську справу в напрямку її зросiйщення i реставрувати стару Росiю, почавши з України.

Пiд час большовикiв Україну переповнили московськi люмпен-пролетарi, якi посунули на наш терен, аби прохарчуватися та захопити в свої руки владу, дезорганiзуючи та розкладаючи мiсцеву люднiсть.

Коли ми будемо посуватись наперед, на рiднi терени, то за вiйськом нашим також посуне звiдси багато неукраїнського елементу, який побажає в той чи инший спосiб використати нашу батькiвщину з огляду на повну руйнацiю, до якої її довели большовики, i базуючись на вiдсутности спочатку твердої мiсцевої влади. Цей елемент, звичайно, найбiльше активний i рiшучий, матиме свiй вплив серед дезорганiзованого населення, буде захоплювати землi, заводити комерцiї, торгiвлю.

Треба пам’ятати, що антибольшовицький елемент з росiйської емiграцiї також не забариться посунутись на Україну i буде в своїх цiлях гальмувати нашу нацiонально-державну справу.

Отже, перед Урядом стоїть завдання, як до цих чужих нашiй державi елементiв ставитись. Я гадаю, що в цiй справi мусять бути якiсь обмеження в правах iмiгрантiв, аби не дати їм можливости робити небажаних впливiв на мiсцеву люднiсть i використовувати їх в шкiдливий спосiб для своїх цiлей. Сталi держави мають певнi закони, якi обмежують права чужоземцiв (Сполученi Штати, наприклад, забороняють з 1 цього сiчня в’їзд чужоземцiв для постiйного осiдку), а тим бiльш ми в молодiй нашiй державi повиннi рiшуче це питання розв’язати, аби запобiгти чужих ворожих впливiв, чужого визиску.

Подаючи Вам свої думки в цiй справi, прошу Вас, Пане Мiнiстре, переглянути Закон 2 липня 1918 року про громадянство Української Держави та внести в нього вiдповiднi змiни по потребi часу i в переробленому виглядi перевести його в життя.

Про Вашi заходи в цiй справi прошу мене повiдомити.

                                                                                Петлюра (в.р.)

          Посвiдчую. Керуючий Справами

                                  Миронович (в.р.)

 

Копiя. Машинопис.

ЦДАВОВУ: Ф. 1429. — Оп. 2. — Спр. 81. — Арк. 22—22 зв.

 

 

 

Лист С. Петлюри Мiнiстру iсповiдань УНР про вiдновлення в церковному будiвництвi нацiонального архiтектурного стилю

25 сiчня 1921 року

 

  Голова Директорiї

 Ч.144

 Сiчня 25  921

                       Тарнiв                                             

Пану Мiнiстровi Iсповiдань

 (Копiя Пану Прем’єр-Мiнiстровi)

 Одним з проявiв зросiйщення українського села за часи московської влади була будiвля церков в Московському стилю. Наслiдком цього по всiй Українi виросли замiсть старих трьохбанних церковець великi незграбнi московськi церкви, якi, псуючи художнiй смак нашого селянина, спричиняються до того, що вiн забуває свiй своєрiдний архiтектурний стиль, рве зв’язок свiй з традицiями українського народнього мистецтва.

 Вважаючи, що церковне життя з його стильом, мистецтвом, мовою, обрядами було i нинi залишається самим впливовим чинником виховання народу i що тому завданням нашим повинно бути скорше вiдновлення нацiонального церковного життя, я прошу Вас, Пане Мiнiстре, переглянути постанову та приписи законiв, що нормують будiвлю церков, та внести такi в них змiни, якi б забезпечували вiльний розвиток нацiонального стилю та припинили б дальше насаджування московських форм церковної архитектури, притягнувши до участи в цiй справi такi нашi культурно-нацiональнi iнстiтуцiї та органiзацiї, як от: академiя мистецтв, церковнi українськi братства.

 Про Вашi мiркування та вжитi в цiй справi заходи прошу мене повiдомити.

                                                                    Петлюра (в.р.)

          Посвiдчую. Керуючий Справами    Миронович

 

 Копiя.  Машинопис.

 ЦДАВОВУ: Ф.1429. — Оп.2. — Спр.81. — Арк.23.

 

 

Доручення С. Петлюри Головi Ради Народних Мiнiстрiв УНР вiдкрити перше засiдання Ради Республiки

29 сiчня 1921 року

 Наказ

 Голови Директорiї Української Народньої Республiки

 

 29 сiчня 1921 року

 Головi Ради Народнiх Мiнiстрiв

 Доручаю Вам вiдкрити 30 сiчня 1921 року в 11 годин ранку перше засiдання Ради Республiки, що скликається на пiдставi закону 9 сiчня 1921 року “Про Раду Республiки” i оголосити моє до неї слово.

                                             Голова Директорiї

                                                                                Петлюра

          Посвiдчую. Керуючий Справами Директорiї

                                                                    М.Миронович

 

 Оригiнал. Машинопис.

 ЦДАВОВУ: Ф.1429. — Оп.2. — Спр.81. — Арк.25.

 

 

 

Лист С. Петлюри Керуючому Мiнiстерством фiнансiв з вимогою регулярно виплачувати платню службовцям Вiйськово-Судової управи

29 сiчня 1921 року

 

 Голова Директорiї

 Ч.168

 Сiчня 29 1921

                      Тарнiв

 Пану Керуючому Мiнiстерством Фiнансiв

 Менi доложено, що служачi Вiйськово-Судової Управи досi не одержали платнi, яку служачi инших установ вже одержали, а тому, вважаючи це за цiлком ненормальне, пропоную Вам зробити розпорядження, аби служачi Вiйськово-Судової Управи задовольнились надалi утриманням на однакових пiдставах з урядовцями инших центральних державних установ.

                                                                                Петлюра

          Посвiдчую. Керуючий Справами    Миронович

 Копiя. Машинопис.

 ЦДАВОВУ: Ф.1429. — Оп.2. — Спр.81. — Арк.24.

 

 

Наказ С. Петлюри Головi Ради Народних Мiнiстрiв УНР про перенесення першої сесiї Ради Республiки

2 лютого 1921 року

 

Копiя з копiї

 

 

Наказ

Голови Директорiї Українскої Народньої Республiки

 

2 лютого 1921 року

Головi Ради Народнiх Мiнiстрiв

 

З огляду на неможливiсть, з техничних причин, вiдкрити першу сесiю Ради Республiки 14 сiчня 1921 року, як це було пропоновано наказом моїм з 9 сiчня 1921 року “Про Раду Республiки”, вiдкриття першої сесiї Ради Республiки на 3 лютого 1921 року, а тому пропоную Радi Народнiх Мiнiстрiв вчинити належнi до того розпорядження.

 

                                             Голова Директорiї

                                                                                Петлюра    (р.в.)

          Посвiдчую. Керуючий Справами Директорiї

                                      М.Миронович   (р.в.)

 

                     З оригiналом згiдно:

                        За начальника Вiддiлу Канцелярiї Директорiї

                                                                      Мороз (р.в.)

                     З копiєю згiдно:

                                 Старший дiловод Канцелярiї Директорiї

 

Машинопис.

ЦДАВОВУ: Ф.1429. — Оп.2. — Спр.80. — Арк.16.

 

Лист С. Петлюри Міністрові УНР С. Тимошенку щодо витрачення переведених на його рахунок коштів

3 лютого 1921 року

 

Таємне

Герб Тризуб

Голова Директорії

і Головний Отаман військ

Української Народньої

Республіки

Лютого 3 дня 1921 року

Ч.

                   м. Тарнів                                       Панові Міністрові С.П.Тимошенкові

 

 

Повідомляю Вас, що я наказав Керуючому Міністерством фінансів,щоб асигновані постановою 21 січня цього року в розпорядження Головної Команди Військ УНР 100.000 000 гривень і 50.000 польських марок на надзвичайні потреби були переведені на біжучий Ваш рахунок.

Пропоную Вам всі витрати з цього фонду робити виключно по моїх наказах.

 

                                                         Петлюра (р.в.)

 

          Посвідчую. Керуючий Справами Директорії

                                 М. Миронович  (р.в.)

 

 

                     З оригіналом згідно.

                                 Начальник Канцелярії Директорії

                                                         М.Крижанівський

 

Копія. Машинопис.

ЦДАВОВУ: Ф.1429. — Оп.2. — Спр. 123. — Арк. 9—9 зв.

 

Відкриття першого засідання Ради Республіки УНР за участю С. Петлюри

3 лютого 1921 року

 

Відкриття  Ради  РеспублІки

 

3 лютого 1921 року    м. Тарнів  (заля готелю “Брістоль”).

0 5 1/4 год. вечора, в присутности ПАНА Голови ДиректорІї Головного Отамана, повного складу Ради Міністрів на чолі з Прем’єр-Міністром А.М.Лівицьким та обраних депутатів, що з’явились на перше засідання в числі 34 чоловіка, при заповненій українським громадянством, перебуваючим в Тарнові, залі було відслужено панихиду по вояках, що поклали життя своє за визволення України та молебна з нагоди урочистого відкриття Ради Республіки.

Після служби Божої Депутати і Міністри займають свої місця, Пан Голова Директорії Головний Отаман, занявши місце за столом презідії проголошує (всі стоять).

“Іменем Української Народньої Республіки оголошую Раду Республіки відкритою”

“Прошу Пана Прем’єр-Міністра оголосити закон 9 січня про Раду Республіки, мій наказ про скликання першої сесії Ради Республіки та виконати формальності, потрібні для відкриття засідання”.

Прем’єр-Міністр виходить за стіл презідії, відчитує закон і наказ і запрошує старшого віком з-поміж присутніх членів Високої Ради обняти провід в засіданні до обрання презідії.

На запрошення Прем’єр-Міністра виходить за стіл презідії старший віком член Ради Республіки д-р І.Липа і приймає від Прем’єр-Міністра урочисту обітницю такого змісту:

“Урочисто обіцяю совісно виконувати всі обов’язки Члена Ради Республіки і цілі сили свої віддати на службу Українському Народові, заховувати вірність моїй Батьківщині, мужньо боронити незалежність Української Народньої Республіки й охороняти національну, релігійну та горожанську волю всіх громадян України”.

По підписанні старійшиною урочистої обітниці Прем’єр-Міністр, привітавши його, переходить на депутатські місця, де знаходяться ті Міністри, яких обрано на Членів Ради.

Старійшина д-р Липа відчитує урочисту обітницю для всіх членів, яку вони вислухують стоячи, і потім поіменно запрошує кожного з присутніх членів підписати цю обітницю.

Депутати по черзі підходять до столу презідії, проголошують “обіцяю” і підписують обітницю.

Депутат Білопольський при слові “обіцяю” додає,  “і гадаю, що Голова Директорії підлягає Раді Республіки”.

По скінченню церемоніалу урочистої обітниці пан Голова Директорії Головний Отаман відчитує слово до Ради Республіки.

Старійшина д-р Липа, по вислуханні Радою Республіки слова Голови  Держави, першим виголошує привітальну промову, в якій зазначає, що ідея народоправства була завжди провідною ідеєю в історії нашого народу, й тому “Рада” у всяких її формах, навіть Чорна Рада, завше відогравала помітну ролю в нашому громадсько-державному житті. Прокинувшись до самостійного державного життя з часу революції, наш народ утворив Центральну Раду як орган народоправства. Далі в процесі боротьби утворився представницький орган — Трудовий Конгрес, що затвердив Верховну владу України — Директорію. В дальшому процесі боротьби цей колегіяльний орган Верховної влади розпався, і весь тягар влади і провід державного життя залишився в руках одного члена цеї колегії присутнього тут Голови Директорії і Головного Отамана.

Нині зібрана тут Рада Республіки являється новим органом народоправства, народньої влади. Завданням її є створити нову консолідацію сил нашого громадянства, а за ним і всього народу нашого. В цьому завданні льозунгом її має бути: “або здобути, або дома не бути”.

Вислухавши промову старійшини, пан Голова Директорії Головний Отаман, при звуках Національного Гимну, відспіваного всіми присутніми, залишає залю.

Оголошується перерва на 10 хвилин, під час якої фотографується урочисте зібрання.

Починається ділова частина засідання, під час якої обирається мандатна комісія та розглядаються деякі техничні питання.

Вступають заяви фракцій про зміну порядку денного, а тому оголошується перерва для обговорення по фракціях їх заяв.

Наради фракцій тривають коло 1 1/2 години.

Засідання відновлюється в 9 г. 45 хв.

Старійшина повідомляє, що представники фракцій мають виголосити свої перші заяви Раді Республіки.

Першим забирає слово в імені фракції народніх республіканцев депутат Олександер Ковалевський.

“Оглядаючись на пройдений шлях трьохрічної боротьби за нашу державність, каже лідер народніх республіканців, ми зазначаємо два моменти цієї боротьби; це зріст ідеї нашої державности а) в середині і б) зовні. Ці моменти є велике завойовання вкраїнської революції.

Спочатку була стихія, що переймала гасла української державности, українську національну ідею постільки, поскільки ці гасла містили в собі такі соціяльні моменти, які відповідали цій стихії. Тільки горстка, як здавалось, безумців взяла національну ідею в її чистому змісті і — чесно понесла її до кінця.

Не згадуючи темних сторін, що траплялись в ці роки визвольної боротьби, я мушу підкреслити, що українська національна інтелігенція перейнялась і зрозуміла національну ідею глибоко.

В результаті самоотверженої роботи цієї інтелігенції і народні маси, що спочатку прийняли гасло української державности напівсвідомо, нині пишуть це гасло кров’ю повстань.

Держави Европи, хоч ще й не визнали нас і не йдуть до нас з поміччю в нашій боротьбі, але вже ніхто не може сказати, що вони не рахуються з нами.

В історії фактів нашого міжнароднього життя можна розходитись в оцінці тих чи инших актів, якіми нотувалось це життя, але ж факти лишались фактами. Вони будуть записані в історію, вони будуть голосити про наше існування, і ніхто не може замовчати його.

Берестейський мир, незалежно від тої оцінки, яку може дати йому по суті наша чи яка инша партія, лишається одним із таких історичних фактів, які творять нашу міжнародню історію. Він приніс нам визнання з боку цілої низки европейських держав. В зв’язку з ним повстала низка самостійних держав на території бувшої Росії, що так само визнали нас.

Другим, не меншим по своїй важности, моментом в історії наших міжнародніх відносин являється наш договір з Польщею,що став поворотним пунктом в довгій історії взаїмовідносин двох сусідних народів. Ми гадаємо, що цей акт закінчить добу боротьби цих народів і розпочинає кращу добу мирного співділання їх; ми гадаємо, що на шляху цього співділання ми не розійдемось з польським народом і надалі.

Чиїми ж зусіллями ми все це здобули?

Будучи представником буржуазно-демократичної партії, я вважаю за свій обов’язок одверто признати, що все це зроблено зусіллями селянства, робітництва і трудової інтелігенції.

(Осип Безпалко з місця: “Ліпінський теж говорить про трудову монархію”.)

Хто ж керував змаганнями цих мас? Державний центр. Ці три чинники підтримали і зберегли цей державний центр. Він три роки провадив лінію УНР не ухилюючись ні вправо, ні вліво. Цей центр знаходиться тепер тут. Ми не еміграція, ми правні заступники свого народу.

В існуванні і праці цього центру ми завдячуємо колосальній витраті ума і серця Голови нашої Республіки С.В.Петлюри.

Коли б не було його віри в правдивість лінії УНР, не було б і успіху. Головний Отаман лишився завжди вірним голосу української державности, голосу української демократії. На цьому ґрунті ми обіцяємо Голові нашої Республіки наше повне співділання.

Зараз треба берегти те, що маємо. Всякі шукання, всякі експеріменти треба віднести до того момента, коли ми будемо на своїй території. Для кожного питання, що виникає в справі нашої державности, у нас мусить бути тут один аршин, в 16 вершків для всіх. Одна основна презумпція повинна лягти в основу наших думок: не для того ми боролися, щоб раптом міняти лінію. Ми повинні берегти те, що маємо. Цього вимагають жертви, перед якими ми тільки що схиляли свої голови.

Коли були у нас неуспіхи, вина за них не може бути покладена на цей центр. В тих умовах, в яких ми перебували увесь цей час, инших шляхів вибрати було не можна.

Разом треба йти добивати ворога, а коли доб’ємо, тоді вже будемо рахуватись поміж собою”. (Оплески)

Під час промови деп. Ковалевського, в залю входить пан Голова Директорії Головний Отаман. Всі встають.

          Фещенко-Чопівський (с.ф.)

Пане Головний Отамане, панове члени Ради Республіки. Пригадаймо нашу коротку самостійну історію. Перші моменти існування нашого першого парламенту, Центральної Ради, — це були моменти повної однодумности, коли всі чинники нашої справи уявляли з себе цільний моноліт. Далі пішли вже ріжні спроби, але все ж таки жовто-блакітний прапор української державности розвівався при всіх обставинах. Цей прапор міцно тримав гурток людей, проводирем якого був Голова нашої Держави, Головний Отаман. Наша Держава мужицька і інтелігенція її мужицька. Вийшовши з народу і борючись за українську державність, вона вірно служить цьому мужицькому народові.

В нинішній радісний день відновлення консолідації всіх національних сил нам особливо приємно підкреслити, що до цього поворотного пункту ми прийшли з нашим Головним Отаманом С.В.Петлюрою. Українська державність, жовто-блакітний прапор і ім’я Петлюри — це три єства, яких одночасно ждуть там, на Україні (Оплески)

          О.Безпалко (с.д.).

Панове, ми гордо можемо сказать, що наша партія першою кинула клич консолідації сил у важкий момент. Ми, партія клясової боротьби, знаємо, що повної консолідації в живому суспільному організмові, коли він нормально функціонує, не може бути. Нормальний розвиток громадського життя відзначається діференціяцією, консолідація ж може настати тільки на штучному грунтові. Отже, перебуваючи нині на цьому штучному грунтові, ми кинули клич консолідації, щоб через неї дійти до свого природнього грунту. Єдиний шлях мусить бути для всіх — це однодумність в боротьбі за свою державність. На своїй території ми згадаємо за ті факти, що ріжнять нас.

Ми вибрали цей центр, коло якого, на нашу думку, повинні консолідуватися усі сили в цій боротьбі, не через те, що на чолі його стоїть той чи инший уряд, та чи инша особа, а тільки через те, що за цим центром проливалась і далі проливається народня кров (Гучні оплески).

Кров, пролита за Україну в боротьбі, в змаганнях цього центру, зобов’язує нас, і було би святотатством ганьбити ці змагання. Консолідація вимагає великих жертв від цього центру. Ми мусимо переконати всіх, що провід у цьому центрові належить тим, що служать демократії і служать волі громадській.

Більшість тих, що ганьбили цей центр, робили це тільки тому, що був неуспіх. Якби цей центр був зараз не в Тарнові, а в Києві, то вони пришли б і поклонилися йому, незалежно від того, яким би здавався їм цей центр по суті.

Неуспіхи, що були в боротьбі, не є вина центру. Сталися вони через тих гадів, яких ми вигодували на своїй землі, які розкладали нас.

Ми будемо критикувати діяльність цього центру, може іноді ця критика буде досадною, але скерована вона мусить бути для того, щоб в діяльності цього центру були взяті на увагу реальні вимоги і реальні завойовання соціялізму.

Коли будуть атаки проти соціялістичних здобутків, коли будуть загрожені ці здобутки, ми опустим прапор консолідації. Ми, соціялісти, дали докази нашої мужности, в своїй діяльності, в справах державних ми брали на себе всю повноту відповідальности, тієї ж мужности, тієї ж готовности взяти цю одповідальність ми вимагаємо і від буржуазних груп.

Далі деп. Безпалко оголошує резолюцію Центрального Комітету УСДРП, щодо вступу членів партії до Ради Республіки, зазначаючи, що ця резолюція була передана газетою “Вперед” в покрученому змісті. В дійсності Центральний Комітет ніколи не забороняв членам партії вступати до Ради Республіки, а лише ставив перед умовою такого вступу, щоб Рада Республіки по своїх правах була дійсно органом народньої влади. Це застереження Центральний Комітет вніс в свою резолюцію лише тому, що не мав перед собою закону про Раду Республіки, який забезпечує цій Раді вищезгадані права.

Закінчуючи промову, деп. Безпалко, звертаючись до присутнього в залі Пана Головного Отамана, каже: “В цій свідомості я вітаю нашу Верховну владу і (звертаючись до депутатів) вітаю Раду Республіки, вітаю консолідацію” (Оплески).

          Савицький. (Сел. Соц.)

Ми базуємось на селянстві. Селянство в початку нашої боротьби не розуміло ідеї нашої державности, а билось з ворогом із-за інтересів власної кишені. Але ж і тоді, при несвідомім відношенню до цієї ідеї, воно уявляло собі цю ідею в одній особі — Голови Республіки, Головного Отамана С.В.Петлюри. Дальші події, зміцняючи цю ідею в свідомости селянства, завжди нерозривно зв’язувались з ім’ям того ж Голови Держави. Повстання проти гетьмана, проти большовиків, Деникіна і Врангеля все йшли під прапором С.В.Петлюри. Це ім’я стало найбільш популярним у селянства, і через те наша партія буде стояти на цьому грунті і ніяких експеріментів не допустить. Ворог добре знає значіння імені нашого Голови Держави і всі свої атаки направляє проти цього імені, але ж не може ворог ні наклепами, ні багнетами своїми задушити силу його впливу.

Вітаю нашого Головного Отамана, вітаю збори (Оплески).

          Лукашевич (залізничн.).

Високоповажний Пане Головний Отамане, панове члени Ради Республіки! Як представник не політичної партії, а професійної групи працьовників наших шляхів я не буду торкатись моментів політичних. Згадаю лише за ті великі труди, які прикладали залізничники на зруйнованих шляхах України во ім’я національної ідеї. Боронив і рятував цю ідею, цей центр, в якому коордінуючим всі зусілля і одухотворяючим їх був наш Голова Держави С.В.Петлюра. Ми, залізничники, більш як хто инший, бачили його самопожертву, його працю для цієї ідеї, коли він переїздив з фронту на фронт, всюди одушевляючи борців  за нашу державність.

З особливою приємністю ми повинні висловити нашому Голові Республіки теплу подяку в цей день.

При останніх словах промовця всі встають і гучно вітають Головного Отамана оплесками і кликами “Слава”. Овація тріває кілька хвилин. Далі стихає. Старійшина деп. Липа знов проголошує: “Слава Головному Отаману”. Овація вибухає з новою силою.

Коли стихають оплески, старійшина деп. Липа заявляє: “Слово надається Голові Держави”. Всі депутати встають і тільки на запрошення Пана Головного Отамана сідають і слухають його промову.

          Пан Головний Отаман.

Ми переживаємо надзвичайно важний мент. Оскільки я розбираюсь в міжнародній сітуації, а також в тих подіях, що відбуваються тепер на Вкраїні, я передбачаю, що швидко можуть настати величезні зміни. Становище в Европі не вияснено. Всі держави живуть питанням сьогодняшнього дня або тижня, не заглядаючи далеко вперед, отже, треба бути готовим до несподіванок. Але, які б не були несподіванки, ми не повинні відійти від тієї лінії УНР, яку ми провадили весь час. Неуспіхи наші були тоді, коли ми збочували з цієї лінії. Збочували провідники в Центральній Раді, яка повела цю лінію, яку продіктувало їй село, збочувало й село тоді, коли не давало нам допомоги в нашій боротьбі, але ж як провідники, так і село по тяжкім досвіді мусіли повертати на цю лінію і тільки таким шляхом рятувалась національна ідея.

Міжнародні комбінації можуть поставити ще нас перед новими авантюрами відновлення гетьманщини, але ж я певний, що такі нові авантюри зустрінуть таку ж саму одсіч в народі, яку вже зустріли свого часу. Треба пам’ятати, що наш народ, село буде допомогати тільки тій владі, яка буде вести продіктовану цим селом лінію УНР і тільки під тією умовою, що село буде контролювати цю владу і таким чином не дасть їй збочувати з цієї лінії. В першій промові своїй до Ради Республіки я вказав ті вихідні точки, якими повинна, на мою думку, керуватись в своїй роботі Рада Республіки: вказав їй ті конкретні завдання, які стоять перед нею в окремих галузях нашого державного життя і які треба виконати в першу чергу. Завдань ціх дуже багато, а часу мало, отже, треба пильнувати, щоби не пропала марно ні одна година праці, щоб на Україну ми пішли з готовим матеріялом, з готовою програмою, щоб одповідальні робітники мали перед собою ясний плян і певні порадники-інструкції, що допоможуть нам виховати низчий апарат державної влади, по якому, власне, село і судить про саму владу.

З молодих років борючись за національну справу, я виробив собі погляд, що не територіяльним максималізмом здійснюється національна ідея. Цим поглядом керувався я і тоді, коли мусили ми йти на уступки територіяльні, іноді дуже важкі для нас, бо я гадаю, що коли б навіть ми мали один повіт, одну волость, в якій міцно була б закріплена наша національно-державна ідея, то вона б не загинула, а підпорядкувала б собі всі ті обшири, що їх заселяє наш народ. Отже, треба спокійно ставитись до таких уступок і бути готовими, що може ще нам прийдеться зустрінутись з необхідністю їх.

Представник селянської соціялістичної партії цілком слушно вказав на зріст контакту нашого з Україною. Течія звідти зустрічається з течією звідси. І коли ми не втратимо своєї провідної лінії, не втратимо цього контакту, коли ми матимемо за собою народне довір’я села, то це майже все для нашої справи.

Мені не один раз доводилось бачити смерть борців за нашу національну ідею, що віддали їй своє життя в бою з ворогом, і коли умираючий, простягаючи мені руки, казав: “Я умираю, але вірю, що наша національна справа не вмре”, я в ціх словах черпав нові сили для боротьби. Така смерть і віра нас зобов’язують і хто б не стояв на чолі нашої справи, сьогодні стоїть Петлюра, завтра може стати хтось инший, — все одно, коли буде жити в нас ця віра, коли ми будемо триматись цієї основної лінії, наша справа не загине.

Отже, вітаючи ще раз Раду Республіки в цей надзвичайно одповідальний момент, я сердечно бажаю Вам, панове, успіху в Вашій дійсно історичній праці.

Гучні оплески, що переходять в овацію, серед якої Пан Головний Отаман залишає залю.

Рада Республіки переходить до обговорення техничних справ і ухвалює покликати до життя Сіньорен-Конвент. Засідання закривається коло 12 години в ночі.

 

                                                         Реферував В.  Соловій

                     Начальник Юридичного Відділу Канцелярії Директорії

 

                     З оригіналом згідно.

                                 Начальник Відділу Канцелярії Директорії

 

 

Копія. Машинопис.

ЦДАВОВУ: Ф.1429. — Оп. 4. — Спр.11. — Арк.1—4 зв.

 

 

Наказ про змiну керiвництва Вiйськового Мiнiстерства УНР

7 лютого 1921 року

 

Наказ

Вiйську Української Народньої Республiки

Ч.2

7 лютого 1921 року

Звiльняється: Голова Вiйськової Ради генерал-поручник Юнакiв вiд виконання обов’язкiв Вiйськового Мiнiстра з “8” цього лютого з метою негайного проведення пiдготовчо-органiзацiйної працi для створення Вищої Вiйськової Ради згiдно закону про Вище Вiйськове Управлiння, затвердженому 12-го листопаду 1920-го року.

Призначається: Виконуючим обов’язки Вiйськового Мiнiстра Генерального Штабу генерал-хорунжий Дядюшя з “8” цього лютого.

                                             Головний Отаман Вiйська УНР

                                                                                            Петлюра

          В.об. Вiйськового Мiнiстра Генштабу

                                 генерал-поручник Юнакiв

 

Оригiнал. Машинопис.

ЦДАВОВУ: Ф.1075. — Оп.2. — Спр.467. — Арк.2.

 

 

Лист С. Петлюри Iнспектору пiхоти Вiйська УНР генерал-хорунжому В. Петрiву про необхiднiсть у найкоротший термiн вiдвiдати табори українських воякiв, iнтернованих у Польщi

9 лютого 1921 року

 

Головний Отаман

Вiйськ

Української Народньої

 Республiки

9 лютого  1921 р.

                      Ч. 03/218

Iнспектору пiхоти Вiйська УНР

Генерал-Хорунжому ПЕТРIВУ

Наказую Вам в найближчий термiн провести об’їзд таборiв iнтерновання Вiйська УНР з метою зiбрання вiдомостей, що необхiднi для майбутньої працi Вищої Вiйськової Ради, i ознайомитись з фактичним станом рiчей в таборах. Зокрема, мусите дiстати вiдповiдi на такi запитання: а) кiлькiсть людей з подiлом їх на категорiї — козаки, пiдстаршини i старшини; б) харчове задоволення — розкладка-пайок; в) навчання — яке саме, школи, курси, години; г) культурно-освiтня праця. Рiвночасно мусите перевести опрос претензiй i виявити, крiм того, иншi питання по зарядженням Вiйськового Мiнiстра, Генерального Штабу i даним мною вказiвкам.

В разi необхiдности дозволяю по Вашому вибору взяти одного з обер-старшин з собою для виконання покладених на Вас завдань.

 

                                                                                            Петлюра

 

                     В.об. Вiйськового Мiнiстра

                                 Генштабу Генерал-Хорунжий   Дядюша

 

 

Оригiнал. Машинопис.

ЦДАВОВУ. Ф.1078. — Оп.2. — Спр. 163. — Арк. 1.

 

 

Службова записка С. Петлюри генералу Дядюшi про необхiднiсть вiдновлення кредиту на суму 50 тисяч польських марок

11 лютого 1921 року

 

 

Ген. Дядюшi

 

50 польських марок вичерпано. Коли є змога порушити справу про вiдновлення кредиту в 50 тисяч марок, то — це необхiдно зробити сьогодня за пiдтримкою мiнiстра С.Тiмошенка.

Докладнiшi iнформацiї Вам подасть мiнiстр С.Тiмошенко.

 

11/II-1921 р.

                                                                                Петлюра

 

 

Рукописний оригінал С. Петлоюри.

ЦДАВОВУ: Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 8. — Арк. 33.

 

Лист С. Петлюри Голові Ради Народних Міністрів УНР з приводу розгляду документів Радою Республіки

11 лютого 1921 року

 

(Ч.) 249

Лютого 11 921

Тарнів

Панові Голові Ради Народніх Міністрів

 

Прошу Вас повідомити мене, які саме законопроекти, статути, постанови передано і від яких Міністерств на розгляд Ради Республіки.

 

                                                                                Петлюра  (в.р.)

 

                     Посвідчую. Керуючий Справами Директорії

                                                         Миронович    (в.р.)

 

 

Копія. Машинопис.

ЦДАВОВУ: Ф. 1429. — Оп. 2. — Спр. 81. — Арк. 40.

 

 

Наказ Головної Команди військ УНР про освітню підготовку в таборах інтернованих

12 лютого 1921 року

 

Копія

Наказ

Головної Команди Війська

Української Народньої Республіки

Ч. 10

12 лютого 1921 року

(По Головному Управлінню Генерального Штабу)

 

В сучасний мент Армія УНР розташована по таборах на терені Польщі. Боротьба за визволення Батьківщини тимчасово перервана. Цей час треба використати на користь нашої рідної України, аби в найближчий сприяючий момент всім бути готовими кинутись в новий бій і раз і назавжди звільнити рідні степи, міста і села України від наших ворогів. Час вимагає від кожного з нас, починаючи з козака й до генерала, напруженої праці, щоб рідне військо наше відповідало великому своєму завданню.

З огляду на це наказую у всіх таборах зміцнити працю підготовчо-організаційну по всім галузям військового фаху, також і в культурному напрямові, а саме:

1) Рахуючись з тим, що під час бувшої боротьби багато козаків не мали змоги пройти певний курс свого навчання, зі всіма козаками пройти зараз в двохмісячний термін курс по програмі для молодих козаків. Начальникам Дівізій надається право формувати зі старих козаків по частинах окремі групи таких козаків. З ними в той же двохмісячний термін відновити курс навчання для старих козаків, поширивши цей курс до підстаршинської програми, щоб всі ці козаки при майбутньому поширенню Армії змогли б виконувати обов’язки підстаршин.

2) У всіх таборах організувати школи для підстаршин, аби всі підстаршини пройшли повний курс свого звання. Сформувати учебні сотні (команди) для підготовки підстаршинського кадру.

3) У всіх таборах організувати школи для старшин по зброях війська в Дівізіях. Там, де є кіннота, начальникам Дівізій надається право організувати школи й для старшин кінноти.

4) Пройти скорочений курс українознавства. При цьому звернути особливу увагу на вивчення всіма української мови, зокрема для тих, що її не знають, рахуючи, що на 1-е травня б/р в рядах Української Армії осіб, які не знають української мови, не мусить бути.

5) Загальну культурно-освітню працю (лекції, бесіди, вистави й т.п.) провадити увесь час паралельно з фаховими справами. Керуючі вказівки будуть надаватись культурно-освітнім Відділом при Генеральнім Штабі.

6) Відчити по всіх галузях навчання (1-5) надсилати по команді на 1-е й 16-е числа кожного місяця, починаючи з 15-го лютого б.р. Копії з цих відчитів представляти безпосередньо п. Головному Отаманові.

 

                                 Підписали:

                                                         Головний Отаман

                                                                                            Петлюра

                     В.об. Військового Міністра

                                 Генерального Штабу Генерал-Хорунжий Дядюша

 

                     З оригіналом згідно.

                                 Начальник Наказного Відділу Військ. М-ства

                                                                                Сотник Косаченко

 

 

Машинопис.

ЦДАВОВУ: Ф. 3172. — Оп. 5. — Спр. 20. — Арк. 5—5 зв.

 

 

Лист С. Петлюри Міністрові закордонних справ УНР щодо ознайомлення з польським законом про наділення землею жовнірів

17 лютого 1921 року

 

  Герб Тризуб                                                                           Таємно

Голова Директорії

і

 Головний Отаман Військ

Української Народньої

 Республіки.

Лютого 17 дня 1921 року.

Ч. 306.

м.Тарнів

 

Міністрові Справ Закордонних.

(Копія. Прем’єр-Міністрові і

Міністрові Справ Внутрішніх)

Шановний Пане Міністре

17 грудня минулого року Польський Сойм прийняв закон про наділення землею жовнірів. Це наділення мало бути переведене між иншим в повітах Волині — Володимирському, Ковельському, Луцькому, Рівенському, Дубенському, Кремінецькому і Острізькому. Закон має очевидно завданням, при цілковитому переведенні його в життя, польонізувати населення цих повітів, яке складається майже виключно з українців.

Прошу Вас, Пане Міністре, надіслати мені ідентичний текст цього закону в польській мові, і з огляду на важливість цього закону пропоную обговорити його в Раді Міністрів, з’ясувавши, чи відповідає він нашим інтересам, а також доброзичливим відношенням Річі Посполитої Польської до УНР.

Прикладається російська часопись ч. 109 “Воля Россіи” з артикулом “Законъ о грабежh”.

                                                                                            Петлюра

 

          Посвідчую.    Керуючий Справами Директорії

                                             М. Миронович

 

 

Оригінал. Машинопис.

ЦДАВОВУ: Ф.3696. — Оп.2. — Спр.604. — Арк. 58.

 

Лист С. Петлюри Міністру єврейських справ УНР про виділення грошової допомоги євреям-біженцям

17 лютого 1921 року

(Ч) 314

Лютого 17 921 р.

Тарнів

Міністрові Єврейських Справ

 

Шановний Пане Міністре

Довідавшись з Ваших докладів про тяжке становище біженців-євреїв, громадян УНР, які або разом з відходом нашої армії, або потім, після відходу, спасаючись від окупантів України, московських большовиків, опинились нині на терені Польщі і перебувають в тяжкому матеріяльному становищі, вважаю необхідним з свого боку прийти з посильною допомогою цим біженцям і прошу Вас, Пане Міністре, переслати Комітетові допомоги євреям-біженцям, громадянам УНР, п’ятнадцять тисяч марок польських, які при цьому прикладаю.

 

                                                                     Петлюра  (в.р.)

 

                     Посвідчую. Керуючий Справами Директорії

                                             Миронович (в.р.)

 

 Копія. Машинопис.

 ЦДАВОВУ: Ф.1429. — Оп. 2. — Спр. 81. — Арк.43.

 

Наказ Головної Команди вiйськ УНР про вшанування пам’ятi генерал-хорунжого Павла Кудрявцева

19 лютого 1921 року

 

 Копiя

 Наказ

 Головної Команди Вiйська Української Народньої Республiки

 Ч.11

 19 лютого 1921 року

 1-ого цього лютого в Тарнополi помер Товариш Вiйськового Мiнiстра Генерал-Хорунжий Павло Кудрявцев.

 Небiжчик за часiв великої Росiйської вiйни командував одним з Забайкальських козачих полкiв. З вибухом Росiйської революцiї, коли Українське свiдоме вояцтво швидким темпом взялось за органiзацiю вiйськової сили, покiйний кинув росiйський полк, прибув до Київа i запропонував себе до послуг Українського Вiйськового Генерального Комiтету, найвищої тодi Вiйськової установи. Першi кроки на Українськiй вiйськовiй службi покiйний почав штаб-старшиною для доручень при Головi Генерального Комiтету, пiзнiше Генеральному Секретаревi Вiйськових Справ. В часи першої большовицької навали на Київ в р.1917 був комендантом оборони району Центральної Ради i Вiйськового Мiнiстерства. Пiсля повернення ЦР в р.1918 i звiльнення терiторiї України був призначений губернiяльним Комендантом Полтавщини.

 Як кожний українець, будучи широко демократичною людиною, покiйний не мiг погодитись з порядком Гетьмана Скоропадського i покинув службу. В часи протигетьманського повстання зразу став до лави протигетьманських вiйськ, займаючи рiжнi вiдповiдальнi вiйськовi посади. Будучи командиром Залiзничної Дiвiзiї, покiйний, нiчим не вiдрiжняючись вiд рядового старшини або козака, разом з ними подiляв всi труднощi бойового життя i в часи катастрофи Української Армiї в листопадi 1919 р., тяжко хворий, залишився в м.Проскуровi. Через брак засобiв для лiкування хвороба тяжка пiдточила пiдiрвану його силу, але, незважаючи на тяжкий стан здоровля, одразу ж по поверненню Української влади, будучи призначеним Товаришем Вiйськового Мiнiстра, з усiм запалом взявся до роботи по органiзацiї господарчого апарату Армiї. Остання евакуацiя i тяжкi житьовi умови зовсiм пiдiрвали слабе здоровля Генерал-Хорунжого Кудрявцева, i 1-ого лютого ц.р. в тяжких моральних i матерiальних умовах на свойому вiдповiдальному посту в м.Тернополi вiн помер.

 Смертю Генерал-Хорунжого Павла Кудрявцева Вiтчизнi нашiй нанесено ще один тяжкий удар: не стало одного з могикан, що першими стали в оборону нашого народу, чесного вояки-громадянина. Нехай же його смерть буде для нас прикладом вiдданости i любови до нашої Батькiвщини.

 Для вшанування пам’яти помершого на службовому посту Генерал-Хорунжого Кудрявцева Вiйськовому Мiнiстровi пропоную: 1) представити його в Генерал-Поручники, 2) для забезпечення родини покiйного подбати про призначення вiдповiдної постiйної пенсiї, яку при першiй можливости надiслати родинi покiйного, 3) вжити заходiв, аби тiло покiйного при першiй можливости було перевезено на Україну i поховано в мiсцi, яке вибере його родина, i 4) дати розпорядження по всiх таборах вiдслужити панахиду по покiйному при згромадженнi старшин i козакiв i ознайомити їх з бiографiєю покiйного.

                                 Пiдписали:    Головний Отаман

                                                                                            Петлюра

                     В.об. Вiйськового Мiнiстра

                                 Генштабу Генерал-Хорунжий  Дядюша

          З оригiналом згiдно.

                     Начальник Наказного Вiддiлу Вiйськ. Мiн-ства

                                                         Сотник Носаченко

 Машинопис.

 ЦДАВОВУ: Ф.3172. — Оп.3. — Спр.14. — Арк.6 — 6 зв.

 

 

Лист С. Петлюри Міністру фінансів УНР Х. Барановському щодо виконання обов’язків кооперації перед державою

28 лютого 1921 року

 

Париж

 Пляц Ріволі Готель Регіна

Барановському

Відповідь вважаю незадовольняючою. Взглядно інтересу до справи Ради Республіки пропоную полагодити і вирівняти обов’язки кооперації перед державою.

 

          (№) 366                                                                    Петлюра

28 лютого 1921 р.

 

 

Оригінал. Машинопис.

ЦДАВОВУ: Ф.1429. — Оп. 2. — Спр. 81. — Арк.46.

 

 

 

 

Лист С. Петлюри Голові Української Дипломатичної Місії в Румунії К. Мацієвичу щодо від’їзду адмірала М. Остроградського

28 лютого 1921 року

 

 

Букарешт

Українська Дипльоматична Місія

Мацієвичові

Прошу телеграфувати день умовленого Вашого від’їзду адміралом Остроградським

 

          (№) 368                                                                    Петлюра

    28/II — 921 р.

 

 

Оригінал. Машинопис.

ЦДАВОВУ: Ф.1429. — Оп. 2. — Спр. 81. — Арк.51.

 

 

Лист С. Петлюри до адмірала М. Остроградського щодо поїздки до Лондона

28 лютого 1921 року

 

Букарешт

Українська Дипломатична Місія

Остроградському

З послом Мацієвичем була умовлена Ваша подорож в Льондон. Вважаю справу невідкладною. По дорозі маєте заїхати Тарнів за директивами, привезти гроші, виручені від ліквідації морського майна.

 

          (№) 369.                                                                   Петлюра

          28/II-921.

 

Оригінал. Машинопис.

ЦДАВОВУ: Ф.1429. — Оп. 2. — Спр. 81. — Арк. 51.

 

 

Лист С. Петлюри до Ради Республіки УНР в зв’язку з початком її  роботи

Лютий 1921 року

 

До  Ради  РеспублІки

 

Тяжкі зовнішні обставини, що примусили нас відступити на терен Польщі, не сприяли відкриттю представницького органа на землі рідній, і ми мусимо зібратись тепер тут, на чужім терені, аби Державна Влада почула голос сконсолідованого громадянства українського і керувалась ним надалі в державній роботі.

Трудна і надзвичайно одповідальна роля припала Раді Республіки. Перед нею стоїть ціла низка справ, які не могли бути залагоджені раніш і які конче потрібно розв’язати, бо від цього залежить скорше досягнення мети, до якої ми всі прямуємо.

Головне завдання наше — зберегти незломність національно-державної волі. Не розпорошитись, а йти вперед з повною вірою і з непохитним стремлінням зробити все, щоб здобути народові українському свободу і суверенність. Міцно стояти на свойому пості і не здавати позіцій за ніяку ціну. Скупчити всі сили національні, сконцентрувати волю свою до певних акцій і розпочати в спільному єднанні пляномірну творчу роботу, в якій би не пропало даремно ні одно зусилля, що могло б сприяти виконанню наших завдань.

Виявивши непохитну волю свою до здобуття незалежної держави і, міцно об’єднавшись в почутті національної єдности та державної дісціпліни, ми зможемо переконати світ, що східне питання без нас розв’язане бути не може, і що Україна мусить бути визнана як самостійна Держава.

Додержуючись цієї непохитности, не підпадаючи стороннім впливам, — хоч би й хвилевим, — що досі часом ослаблювали нас, проводячи вже випробовану раніш, але зміцнену і поглиблену тепер лінію УНР, ми здобудемо пошану до себе і визнання нас.

Коли, під час нашої політично-національної революції, ми скинули старі форми чужого державного ладу, нас називали большовиками, бандитами, здібними тільки руйнувати, але останні два роки показали державам світу, що ми сила і будуюча і організуюча, і тоді почали вони ставитись до нас уважніше. В становищі такого заінтересовання вислідом нашої боротьби за державну незалежність, держави світу перебувають і нині.

Рада Республіки повинна це заінтересовання зміцнити і перетворити в чинник, сприяючий успішному закінченню нашої визвольної боротьби. А це може статись тоді, коли Рада Республіки, покликана життям до створення консолідації наших сил, допоможе українському громадянству, об’єднавшись коло неї, виробити сталу, єдину, міцну волю, яка, незважаючи на тимчасові невдачі та несприяючі обставини, доведе націю до здійснення поставленої мети.

Моральний багаж наш великий. Не раз давали ми докази нашої політичної чесности і своїх союзників не зраджували. Ми поклали гекатомби жертв і кладем їх і тепер. Ми створили не тільки осередок, центр, до якого прислухається вся Україна, до якого тягнуться руки за поміччю, якого ждуть, до якого летять думки з кожного кутика України, від якого чекають спасення, а й певні, досить значні цінности в обсягу культурно-національного життя, що увіходять до вжитку народнього, піднімаючи рівень народа нашого на вищий щабель. Зв’язок наш з населенням України, незважаючи на те, що перебуваємо ми за її кордонами, ідейно, психольогічно трівкий, міцний. І ця оцінка нашої роботи, це довір’я, задля якого ми мусимо ще більше напружити свої сили, аби виступити перед цілим світом, як свідома нація, яка бажає одного — спокійного, але самостійного життя, являється порукою позитивних наслідків наших зусиль.

Через цей постійний, міцний контакт з народом ми добре знаємо, чого прагне він. Наш народ політично виріс за ці роки визвольної боротьби і під тягарем чужої окупантської влади російської, чи то денікінсько-врангелевської, чи то большовицької, ясно зрозумів, що тільки своя народня влада забезпечить йому лад,карність і економичний розвиток, — ці підвалини державного життя. В основу життя свого державного він кладе принціпи демократичности, він вимагає поваги до прав своїх і, що головне, не допустить єдинолічія влади. Як показав історичний досвід, спроби накинути народові українському волю єдиної людини завжди терпіли невдачу, і авантюри в цьому напрямку тільки руйнували життя, ослабляли опірність чужим впливам, кидали Україну в обійми чужоземців.

Переходячи до чергових наших завдань і виключаючи з них ті, вирішення яких законом од 9 січня одкладається надалі, я мушу зазначити, що перша наша думка, перша найпильніша справа наша —це турбота про армію. Перше завдання — зберегти її єдність, захистити її від сторонніх шкідливих впливів, забезпечити її харчуванням, забезпечити культурно-освітні потреби, щоб вона була фізично і морально здорова. Треба обов’язково перевести переорганізацію її, для чого використати чужоземних консультантів-інструкторів, як це було у всіх державах на перших ступінях їх самостійного життя. Треба переглянути всю систему військової нашої справи з боку організаційного, звернути увагу і на переорганізацію центральних військових установ, використавши для цього досвід і знання членів Вищої Військової Ради.

Коли ми це зробим, то будемо мати міцний апарат для керування військовою справою, будемо мати готові кадри для майбутньої великої української армії. Крім того, треба звернути увагу і на оборону Держави і виробити певну програму, з якою тільки і можемо ми будувати життя на Україні. Так само треба практично, законодавчим шляхом розв’язати справу заопікування раненими, каліками, ветеранами та уділення їм належної компенсації за ті труди та жертви, які принесли вони для нашої визвольної боротьби.

Далі йде важне питання про організацію влади, і на черзі стоїть перегляд усієї системи нашого державного урядового апарату, пристосування його до державних потреб, перегляд програм і статутів кожного Міністерства. Рада Республіки поможе це зробити і дасть свої авторітетні директиви щодо певної лінії, якої повинно триматися в цій справі Правительство.

Треба звернути увагу на окремі галузі державного життя, треба розібратися в тому балянсі, який придбало кожне Міністерство за цей час. Треба виробити інструкції, порадники, з якими б рахувалась влада, як з вказівками авторітетної інстітуції.

Економичне життя України звертає на себе велику увагу. Після тої руїни, в яку кинули його большовицькі експеріменти. Чи маємо відновити його в найскорший час, а для того повинно виробити певний плян і підготовчі міри. Звичайно, в цій справі може відограти велику ролю і приватна ініціятива торгово-промислових кол, але, даючи їй певну можливість для праці, ми повинні дбати, аби не було з її боку експльоатації народу, а лише користь для Держави.

Так само пильну увагу слід звернути на інтереси пролетаріяту і ремісників України. Ми повинні поставитись з великою повагою і пошаною до нашого робітництва, якому належати буде одно з перших місць у відбудові економичного життя нашої Батьківщини.

Викидаючи гасло диктатури пролетаріяту, большовики утворили диктатуру над пролетаріятом і довели його до такого зубоження, до такої матеріяльної руїни, так понищили його, що для нас є пекучим завданням, шляхом здорового соціяльного законодавства, допомогти пролетаріяту піднятися до належної йому фізичної і моральної висоти та стати, поруч з селянством, здоровим чинником державного життя України. Не розправу зі збольшовиченими елементами робітництва треба переводити, але поліпшити умови життя і праці, заопікуватись робітництвом, утворити норми життя його на зразок инших щиродемократичних держав.

Інтелігентний пролетаріят, — урядовці наші, — також повинні бути заопіковані, і їх треба поставити в такий стан, щоб вони, діти багатої країни, не терпіли нужди, а виконували свої функції в умовинах як з боку матеріяльного, так і культурно-правного, найбільш сприяючих для інтересів Держави.

Фінансове становище наше тяжке, і головним чином від того, що ми залишили свій терен. Треба виробити заходи для його поліпшення, підготовити певний плян фінансової політики.

Щодо шляхів України, цього нерва економичного життя, то у відбудуванні їх, проведенні нових залізниць та перебудівлі нашого залізничного тору на вузькоторовий (европейського типу), придбанні залізничного інвентаря і т.и. так само потрібно мати певну, в деталях вироблену програму, яку прийдеться здійснювати по повороті на Вкраїну.

Щодо відбудови Церкви Української, то тут також треба мати ясний плян церковного будівництва: зокрема подбати про те, щоб всі книги Святого Письма й инші книги для церковних служб були перекладені, щоб кадри національного священства були підготовлені, щоб рядом мір наша молода Церква позбавилась од того тлетворного впливу, який залишила після себе стара бюрократична російська церква, з її мертвими формами і змістом, позбавленим Духа Живого. Особливу ж увагу слід звернути на внесення духа народности в обряди церковні, як і на прищеплювання національного стилю в будівлі церков українських.

В сфері законодавства нашого слід звернути увагу на переведення кодіфікації існуючих законів і на вироблення нових як з обсягу права карного, так і цивільного, в зв’язку з тими змінами, які відбулися в житті та свідомості народу нашого після пережитої ним соціяльно-політичної революції.

Найпильнішу увагу треба звернути і на народню освіту в державному масштабі. Велике захоплення і глибокий інтерес народу до освіти є порукою того, що робота державна зустрінеться тут з широкою ініціятивою громади. Законодавча і практична праця мусять ці зусилля громади і держави з’єднати в єдине русло національної освіти і виховання.

В справі співжиття з иншими націями, що заселюють Україну, ми, як відомо, в перші ж часи нашої національно-державної праці стали на шлях, заповіданий нам західньою демократією та старожитніми нашими вольностями демократичними. Натерпівшись самі під чужим пануванням, ми не хочемо, щоб хтось инший почував себе пасинком в нашій Республіці.

Закон про національно-персональну автономію гарантує можливість нормального розвитку національних меншостей, заселюючих Україну. І до спільної согласованої праці на добро краю, до державного будівництва на щиро-демократичних засадах повинні ми кликати всі нації, що заселюють простори України. Завданням Ради Республіки є виробити ті юридичні норми, по яких в найлекший спосіб можна би було на практиці перевести це співжиття та співпрацю всіх громадян Української Республіки.

Рада Республіки повинна розмежувати свої функції і функції Ради Міністрів, яка, звільнившись від законодавства, могла би свобідніш зайнятись тепер роботою виконавчою. В спільному єднанні законодавчої і виконавчої влади ми знайдемо простішу і коротшу лінію, якої нам треба триматись, і будем уявляти з себе той міцний осередок, до якого буде примушена приєднатись здорова частина нашої еміграції.

Виділяючись в окремий державний організм, ми не можемо забувати, що тільки в співжитті з другими народами, а зокрема з народами приязної нам Польщі є можливий розцвіт нашої Батьківщини, а особливо треба звернути увагу на ті державні зав’язки, що можуть і мусять увійти з нами в найтісніший контакт. Це передовсім державні образовання Чорноморського Басейну, серед яких ми можемо грати першу ролю, і з якими сполучившись, будемо мати велике значіння серед держав Европи.

Не забудьмо і кольоній наших, що в деяких державах займають величезні обшири, творять українське життя, гуртуються в національні організми. Ми повинні мати з ними певний зв’язок і, взявши на увагу все, що сприяє їх зросту, підтримати їх всіма засобами. Вони повинні вірити в нас, як вірить в нас Україна, яка чекає і жде нас, як спасителів від ярма чужоземного.

Будьмо ж міцні, виявім незломність нашої волі, сконсолідуймо сили свої, сконцентруймо зусілля, і тоді ми вийдем побідниками у важкій боротьбі за долю України, за долю трудящого рідного люду українського. І тоді геройська боротьба нашої армії, що три роки кропила своєю кров’ю широкі лани України, що не зневіряючись, хоть хвилево часом і знесилюючись під вагою свого хреста, — і зараз міцно тримає в своїх стомлених руках прапор незалежної України, — вквітчається повним успіхом.

Я почав своє слово згадкою про нашу славетню Армію. Згадкою про неї і кінчаю його, схиляючи свою голову перед беззавітною любовію її до нашої дорогої Батьківщини, а тим лицарям, що полягли смертю хоробрих за визволення її, проголошуючи вічну пам’ять.

Бажаю повного успіху Раді Республіки в її одповідальній праці на благо нашого народу.

 

                                 Голова Директорії

                                                         Головний Отаман

                                                                                            Петлюра

     ” лютого 1921 року.

 

Оригінал. Машинопис.

ЦДАВОВУ: Ф. 1429. — Оп.2. — Спр.8. — Арк. 13—15 зв.

 

Лист С. Петлюри до Голови Ради Народних Мiнiстрiв

4 березня 1921 року

 

Березня 4 921 р.

(Ч.) 408

Тарнiв

До Пана Голови Ради

Народнiх Мiнiстрiв

 

За часи росiйського панування на Українi росiйська бюрократiя, денацiоналiзуючи життя України, завела силу суто росiйських назв мiсцевостей, мiст, сел, вулиць. Таким чином з’явились: Єкатерiнослав, Нiколаєв, Ново-Московськ, Павлоград, вулицi: Столипiнская, Потемкiнская, сила Нiколаєвських та Єкатерiнiнскiх проспектiв. Особливо поширились у нас росiйськi назви з прокладенням залiзниць, на яких назви станцiй систематично заводились або цiлком росiйськi, або на росiйський кшталт.

Вже Центральна Рада звернула на це неприродне явище свою увагу, i з її iнiцiятиви рiжнi нацiонально-громадськi органiзацiї висловлювали побажання i складали постанови про замiну росiйських назв на українськi. Так, наприклад, була постанова замiнити назву “Єкатерiнослав” на “Сiчеслав”, “Новоград-Волинський” на “Звягель” i т. и. В груднi 1919 (очевидно, це помилка. Правильно 1918 р. — В.С.) року, по скиненнi гетьмана, Київська Мiська Дума розглядала питання про назви київських вулиць iменами наших письменникiв.

Проте всi постанови в належний спосiб не були зафiксованi i з правного боку не були оформленi, а тому й досi назви багатьох наших мiст, сел пригадують сумнi часи росiйського господарювання.

Отже, вважаючи за своєчасне нинi це питання порушити, пропоную Вам, Пане Прем’єре, вжити заходiв, щоб у цiй справi негайно було розпочато пiдготовчу роботу, яка систематизувала б потрiбнi матерiяли, дала б певну iнiцiятиву органам мiсцевого самоврядування та сiльським громадам та встановила б напрям переведення замiни чужих назв на українськi.

 

                                                                                Петлюра  (в.р.)

          Посвiдчую. Керуючий Справами Директорiї

                                                         Миронович

 

Копiя. Машинопис.

ЦДАВОВУ: Ф.1429. — Оп.2. — Спр. 81. — Арк.  55—55 зв.

 

Лист С. Петлюри Головi Ради Народних Мiнiстрiв УНР щодо виконання зобов’язань української кооперацiї перед державою

5 березня 1921 року

 

 Ч.415

 Березня 5 921 (р.)

 Тарнiв

 

 Головi Ради Народнiх Мiнiстрiв

 

 Починаючи з лютого 1919 року, Уряд УНР весь час фiнансував українськi кооперативнi iнституцiї, чи то бажаючи дати їм змогу налагодити постачання армiї, чи то на закупку за кордоном рiчей першої потреби, чи то для яких инших цiлей.

 Розглянувши деякi документи в цiй справi, як-от: закон 4 лютого 1919 р. ч.143 про видачу центральним кооперативним установам 286.000.000 гривень, закон 9 квiтня ч.264 про видачу їм же 500.000.000 гривень та иншi, я зауважив, що українськiй кооперацiї в рiжнi часи було з Державної Скарбницi видано величезнi кошти на певних умовах, головним чином в позичку, i що до цього часу кооперативнi установи цих умов не додержали.

 Отже, я вважав би за доцiльне, особливо маючи на увазi сучасний скрутний фiнансовий стан Держави, щоб в найскоршому часi було докладно з’ясовано, якi саме грошовi зобов’язання перед Урядом УНР полягають на українськiй кооперацiї, та щоб їй було поставлено певнi вимоги щодо виконання цих зобов’язань та до вирiшення своїх боргiв, а тому прошу Вас, Пане Прем’єре, вжити негайних належних заходiв щодо розв’язання знятого мною питання i про наслiдки зробити менi доповiдь.

 

                                                                     Петлюра (в.р.)

 

           Посвiдчую. Керуючий Справами  Директорiї

                                             Миронович

 

 Копiя. Машинопис.

 ЦДАВОВУ: Ф.1429. — Оп.2. — Спр.81. — Арк.57 — 57 зв.

 

Лист С. Петлюри до Командуючого Армією щодо надання старшинських чинів колишнім юнакам 1-ї та 2-ї українських військових шкіл

7 березня 1921 року

 

Копія

 

Головний Отаман

Військ УНР

7 березня 1921 року

Ч. 388/57

До п. Командарма

(Копія панові Військовому Міністрові)

 

До мого відома дійшло, що в складі Української армії перебувають бувші юнаки 1-ї і 2-ї українських військових шкіл (хорунжих), що першими вступили в 1917 р. до українських старшинських або українізувавши істнувавші тоді російські юнацькі школи (як от бувшу Константинівську), або повівши боротьбу за створення власних юнацьких шкіл, незалежно од існувавших тоді російських. Треба було мати велику мужність і готовність йти на жертву, щоб засвідчити свою відданість Батьківщині в боротьбі за незалежну Україну.

Юнаки згаданих шкіл виявили в цій справі великий активний патріотизм і, ставши до лав рідного війська, вже не покидали його. Не один з них кров’ю засвідчив честь українського вояки, а в боях під Крутами, на ст. Гребінки та в Києві, за захоплення арсеналу вписав славну сторінку в історію боротьби за нашу державність. Не покидали юнаки і далі рядів нашої армії, залишаючись по цей день в ній. Мною зауважено, що хоч багато з цих бувших юнаків перебуває на старшинських посадах і то не один рік, а більше, але з формального боку це становище їх не усталено, і вони, як раніш, так і на цей день не мають ще належних старшинських ранг.

Вважаючи таке становище не одповідним, пропоную Вам, з одержанням цього, на протязі трьох тижднів представити мені реєстр бувших юнаків 1-ї і 2-ї українських юнацьких шкіл (себто був. Константинівської і Збірної Української), перебуваючих в Армії УНР для надання їм першої старшинської ранги.

 

                                                         Підписав:      Петлюра

 

                     З оригіналом згідно

                                  Н-к Наказної частини сотник (підпис нерозбірливий)

 

Рукопис.

ЦДАВОВУ: Ф.3172 — Оп.1. — Спр. 69. — Арк.224—224 зв.

 

 

Лист С. Петлюри Державному Контролерові УНР про проведення ревізії в таборі “Ланцут”

9 березня 1921 року

 

 

Голова Директорії

і Головний Отаман Військ

УНР

Березня 9 дня 1921

(Ч.)447

Тарнів

 

Панові Державному Контрольорові

 

Генерал-хорунжий Петрів, посланий мною для інспектування інтернованої в таборах армії, по поверненні з командировки устно доповів мені про слідуюче.

До табору “Ланцут” в місці розташування 5-ої Херсонської дівізії прибув представник Державного Контролю для вияснення грошевої відчитности дивізії. Цей представник замість того, щоб взятись за ревізію шляхом, встановленим в законі, дав 10 діб для приведення цієї відчитности до порядку.

Прошу Вас, Пане Державний Контрольоре, доповісти мені, чи згаданий Контрольор в даному разі поводився згідно з інструкціями, зазначеними в законі, і чи відповідає таке його поступовання інтересам скарбу.

 

                                                                                Петлюра

 

                     Посвідчую. Керуючий Справами Директорії

                                                         Миронович

 

 

Копія. Машинопис.

ЦДАВОВУ: Ф. 1429. — Оп. 2. — Спр. 81. — Арк. 59.

 

 

Лист С. Петлюри Мiнiстру iсповiдань УНР щодо оформлення шлюбiв українськими дипломатичними представниками за кордоном

9 березня 1921 року

 

 Копiя

 Березня 9 дня 1921

 Ч.448

 Тарнiв

 Мiнiстровi Iсповiдань

 (Копiя Мiнiстровi Закордонних Справ

i Мiнiстровi Юстицiї)

 

 До мене дiйшли вiдомости, що деякi нашi Посольства та Мiсiї беруть на себе розв’язання шлюбiв, видаючи про те формальнi посвiдчення громадянам УНР, пробуваючим за кордоном.

 Не знаючи такого закону, який давав би нашим закордонним представникам права вiдповiдних духовних iнституцiй щодо розв’язання шлюбiв, прошу Вас, Пане Мiнiстре, доповiсти менi, чи повiдомленi Ви про цi випадки та 2) якi були Вами данi в цьому вiдношеннi через Мiнiстерство Справ Закордонних директиви.

 

                                                                                Петлюра

         

          Посвiдчую. Керуючий Справами Директорiї

                                              М. Миронович

 

                     З оригiналом згiдно.

                                 Нач. Вiд. (пiдпис нерозбiрливий)

 

 

 Машинопис.

 ЦДАВОВУ: Ф.1429. — Оп.2. — Спр.81. — Арк.60.

 

 

Виступ С. Петлюри на Шевченківському святі в Тарнові

9 березня 1921 року

 

П. Голова. Пане Головний Отаман. Від імени Презідії і Шевченковського Комінитета дозвольте Вас запросити прийняти участь і словом  в святкуванню роковин нашого Великого поета Т.Шевченка.

П. Головний Отаман. Шановні депутати і панове громадяни! Ми тільки що всі співали вічну пам’ять тим, хто, продовжуючи велику боротьбу, залишився там, де й наш національний геній, і своїм ділом, своїм стражданням та кров’ю проторюють шлях до тої мети, яка весь час зоріла Шевченку. Ті сльози, ті страждання, які переживав на протязі століть наш народ, вони є необмежені, величезні як ніщо в світі не пропадає, так не пропадуть і ті страждання нашого народу. Про ці колективні страждання нашого народу, про страждання нації не тільки наш народ, але я певен, — бо це є закон псіхології творчости народніх мас — будуть складатись легенди і животворити инші години, инші народи світу. Що буде так, панове, доказом тому може служити живий зразок з історії творчости, з історії життя нашого Шевченка. Перед Вами, панове депутати, референти розкрили з ріжних боків многогранні заслуги нашого генія. Діло генія міряється результатом його роботи. Шевченко був геніальний поет.

Поет робить тим, що він говорить. Слово поета є діло його. І те слово — діло поета Шевченка, поета з ласки Божої, поета, про якого можно сказати словами Гете, що він ударив по струнам не тільки нашого народу, — бо Шевченко належить не тільки нам, — з невідомою незнаною до сього часу силою, зробило величезне діло для нашого народу. Він розкрив в своїх творах богатство душі нашого народу. Він виспівав нашу многострадальну історичну долю. В перлах поезії, наповненій глибоким змістом, прекрасній по своїй формі, незабутній по його заповітам, Шевченко розкрив грані нашої національної душі і тим самим показав перш усього нам самим , а далі й цілому світу ті великі сили, які крив в собі наш народ. Панове, великі ідеї, великі діла в історії людській ніколи не оцінюються як слід сучасниками. Ми знаємо цілий ряд геніальних постатей світової історії, яких сучасники не розуміли, бо вони не доростають до розуміння тих ідей і діл тих осіб і обкидують їх каміннями. Сучасники говорять про них неправду через те, що просто їх не розуміють. Хіба не така доля нашого Шевченка, хіба його твори нині — признані навіть російською критикою, — хіба їх розуміли сучасні поети-велетні російської критики. Досить нагадати Білінського, як він зустрів Шевченка, щоб ствердити правильність моєї мислі. Тут, панове, депутат Ковалевський, посилаючись на листи Шевченка, цілком слушно нагадав цитати про те, що історія життя Шевченка є історія частини його народу, зробивши коректив, ми прийдемо до висновку, що це є не частина, а ціла історія нашого народу. Та аналогія, яку я хочу зараз зробити, має дійсно гармонійну связь між історією життя і діла Шевченка з історією життя і діла українського народу. Звичайно, коли велику ідею часто не розуміють її сучасники, вона перш ніж засвоїтись масами народу і громадянства, пройде кілька станів і фазисів в свойому розвитку. На першому стані повз неї проходять, її не розуміють; на другому сміються або здвигують плечима, на третьому починають розуміти, а вже на четвертому люде, які сміялись або не розуміли, дивуються, як вони не розуміли її, коли вона така проста, житьова, елементарна. Так повторилось і з Шевченком, так, панове, ми дуже добре знаємо, повторюється на наших очах з українським народом і з ідеєю українського народу. Ідея Української Державности не є щось нове, панове, її знали в Европі ще в 16—17 віці. Архіви і музеї скажуть Вам про це, як скажуть Вам про те і книжки, написані нашими істориками. Разом з тим ідея Української Державности, замерши і відновившись і реставріровавшись лише останніми часами, вона викликає цілий ряд заперечень, про які я говорив. Спочатку її зустрічають здивовано, є вороги, які сміються над нею, але вже тепер на наших очах половина світу починає її розуміти, і ми находимось напередодні загального признання її. Коли ми проаналізуємо, вдумаємось і осмислимо, через що саме так сталось, через що ми про свою ідею української незалежности, української державности врешті-решт можемо говорити так, як я говорю, панове, коли дивитись і оцінювати цю справу з історичного погляду, то ми в великій мірі можемо завдячувати Тому, во ім’я Кого ми тут зібрались і якому присвячуємо цей день. Коли в цей день і в наших таборах і на Україні наші думи, наші серця б’ються в унісон, коли ми зв’язані солідарністю й уявляємо собою одно ціле, одно нерозривне в даний момент, то дозвольте мені, панове, висловити кілька рефлексів, через що це так робиться. Якщо ми будемо прив’язувати ім’я Шевченка до якоїсь партії, до якогось певного світогляду, ми не будемо поважати і розуміти діла та творчости нашого генія. Нашому генію в партіях буде вузько і тісно. Геній не знає границь. Ви знаєте проби всіх поетів на світі, приклади прив’язання поетів до певної партії, до певної партійної роботи, завжди кінчались для поетів і для геніїв катастрофічно: геній виходив з партії, генію було тісно. Я гадаю, що коли б українська літературна критика займалась виясненням, до якої партії найкраще прилучити Шевченка, то це було б заняттям невдячним і не відповідало б не тільки змісту, а результатам тої великої роботи, яку зробив своїм ділом, своїм словом Шевченко, бо кожна українська партія може з однаковим правом і мірою назвати його своїм. Я би сказав, що Шевченко в цьому смислі є нічий й поетом всіх. Лише коли докладно вчитатись в його твори, просякнутись його духом і змістом його творів, Ви логічно прийдете до висновку, що він є поетом поневоленої нації. Але, панове, коли ми творимо свою національну державу, то ми творимо її одночасно на двох твердих засадах: національна вільність і соціальне позбавлення. Це є дві грані того ж процесу, одної і тої ж роботи. Але в творчій щоденній роботі, яку творили українці за часів Шевченка і після його смерти до наших днів, в цій роботі те слово Шевченка, багатство форми його, той глибокий зміст, який залишив Шевченко після себе в свойому незабутньому Кобзарі, було й, як слушно зауважив депутат Феденко, і довші часи залишиться як неминучий елемент у щоденному нашому житті, в щоденних наших переживаннях. Через що це так? Ми, панове, можемо бути практичними діячами політичними, військовими, кормесантами, але є в кожного з нас потреба час від часу розкрити книжку любимого поета, любимого автора і там знайти для себе не тільки моральний відпочинок, але позичити, засвоїти чи відновити стимули для нашої щоденної роботи морального свойства, без яких не може чоловік жити. Тим то Шевченко нам і дорогий, тим то він нам милий, незабутній, що в його творчости є той живучий багатий матеріял, який, не дивлячись на дальший розвиток української літератури, української поезії, буде все найкращим, найціннішим її здобутком. Досить глибоко і яскраво зазначено було в першому докладі депутата Прокоповича про те велике значіння віри, яка все не покидала Шевченка, яка його спасла, і при аналогії з нею тої віри, яку ми маємо, правдивість нашої справи, яка нас, Слава Богу, не покидає й яка нас спасе.

Коли ви візьмете історію української поезії, то побачите, що момент віри не покидав ні одного з наших поетів, навіть поети чистої лірики, які дуже рідко звертались до мотивів горожанських, але й вони давали дань національній вірі, нею жили і нею творили. Після Шевченка в 90-х роках такий великий талант, як Франко, перетворив ідею віри української поезії в ідею переконання в нашу національну справу. Він пішов далі. Коли будемо говорити під зглядом державним про наші широкі народні маси, то вони будуть ще довгий час жити тими мотивами, які так широко і глибоко розвинуті Шевченком. І ця віра, перед якою ми схиляємо голову і пошану, коли читаємо Шевченка, вона являється з мого погляду, одною з виразних рис нашої акції, яку ми як громадяни Української Держави проводимо в життя. Справді, матеріяли для зневір’я у нашого політика і у першого звичайного громадянина були, є і будуть; але мусить бути Україна, ми це говоримо не сліпо, не по-дурному, кожний по-своєму аргументує, але ми говоримо — Україна мусить бути і все робимо для цього.

Ми не зважаємо на слова поета, який говорив, що в кожного з нас не раз душа боліла, не раз хоть і руки скусав і проклинав нас, але прокляття нас на доймають, молота будівництва УНР того ідеала, який перед нами зоріє, ніхто ще не опустив. Ця глибока віра, вона має своє перше джерело, ту віру, яку мав незабутий наш Тарас. Ця ідея віри захоплює маси наші. Хіба не вірою живуть наші селяни, які стогнуть під тягарем большовицьким? Хіба не вірою живе наше козацтво, наше військо, яке лише чекає і вірить в те, що чекання не зрадить його? Ця ідея віри являється надзвичайно характерною для цілої історії української поезії і українського народу. Як родоначальник тої віри в національне діло є той, во ім’я Кого ми тут зібрались і пам’ять якого ми тут шануємо. Так, панове, і нам треба перетерпіти ряд нових мук, нових страждань в ім’я віри нашої. Щоб з нами не сталося в майбутньому, хай духовний образ того, хто у кожного з нас перед очима, ніколи нас не покидає в нашій роботі. Він своїм життям заплатив за ту віру. Ми йшли за ним, як за нашим духовним вождем, як за тим символом нашого відродження, нашого увільнення, якого кожен народ має. Образ Його, як зазначено в докладі депутата Феденка, надзвичайно глибоко сидить в нашому народі. Я підкреслюю повну анальогію між життям Шевченка і тим ділом, яке він сотворив, і життям, і ділом українського народу. Український  нарід нині виходить в муках і стражданнях на арену активної історії. Перед ним зоріє зоря нового життя. Ми, що працюємо для того, що являємось виразниками Його волі, ми повинні кожен в своїй щоденній діяльности брати приклад, брати зразок з того діла, з того життя, яке залишив нам після себе Шевченко. Панове, Шевченко не тільки писав вірші, він робив живе творче діло. В біографії його Ви знайдете, що там, де зачиналась якась організація Українська, Шевченко був там, не цурався її, не цурався чорної щоденної роботи, входив в відповідні організації, щоб там вмісті з другими робити те, що і сам міг зробити. Це є живий приклад; його повинні стежить, за ним повинні йти, коли ми завше, маючи перед собою цей духовний образ нашого геніального поета, будемо провадити в свойому житті, в своїй роботі, то результати скажуться скорше, ніж Ви думаєте. Зразок його активної любові до рідного краю це є зразок для нас. Правду казав один чешський поет, що “в зорях небесних є один великий закон, закон над законом золотом литий, що рідний край над усе ти повинен любити”. Цю активну любов, перетворити в живі діла державної творчости, державного діла! Причому я висловлюю щире побажання Р.Р., аби той образ, який, панове депутати, на Ваших засіданнях завжди перед Вашими очима, щоб він нагадував завжди ідею Української Державности і обов’язок перед українським народом. (Слава, гучні оплески.) Співають “Ще не вмерла Україна” (вітають пана Головного Отамана і пана Президента Ради Республіки).

П. Голова. Від імени Р.Р. ще раз вітаю дорогих гостей з національним святом і дякую за участь в нашому святі. Затим урочисті збори Р.Р., присвячені Тарасу Шевченку, оповіщаю закритими.

                     Голова Ради Республіки   І.Фещенко-Чопівський  (в.р.)

                               Перший Секретар    Сергій Бачинський  (в.р.)

 

                     З оригіналом згідно

                                              Діловод (підпис нерозбірливий)

 

Оригінал. Машинопис.

ЦДАВОВУ: Ф. 3696. — Оп.3. — Спр.3. — Арк.51—57.

NEXT