Proświta

Proswita, Proświta - ukraińska organizacja społeczno-oświatowa, założona we Lwowie w Galicji w 1868.
Cele działalności

  • zwalczanie analfabetyzmu
  • działanie na rzecz wzrostu świadomości narodowej
  • działalność wydawnicza
  • prowadzenie chórów i orkiestr
  • prowadzenie bibliotek, czytelni i świetlic
  • organizowanie i wspieranie ukraińskiego ruchu spółdzielczego
    Historia

    Komitet założycielski "Proswity" powstał na początku 1868, utworzony głównie przez ukraińskich działaczy studenckich. Działali w nim między innymi: Anatol Wachnianin, Mychajło Kossak, dr Kornyło Suszkewycz, profesor gimnazjum Pawło Swencickyj. 2 września 1868 Ministerstwo Oświaty wyraziło zgodę na założenie Towarzystwa "Proswita".

    Zebranie założycielskie odbyło się 8 grudnia 1868 w sali polskiej "Strzelnicy". Uczestniczyło w nim 65 osób. Założenia programowe przedstawił student Andrij Siczynskyj. Wybrano prezesa, którym został Anatol Wachnianin, oprócz tego Zarząd Główny Towarzystwa, w skład którego wchodzili: Ołeksandr Borkowskyj, Iwan Komarnyckyj, Mychajło Kossak, Maksym Michalak, Omelian Ohonowskyj, Julian Romanczuk, Kornyło Suszkewycz, Kornyło Ustianowycz.

    W 1917 roku "Proswita" posiadała około 5 tysięcy placówek. W 1922 zlikwidowano organizację w Związku Radzieckim. W Polsce działała nadal, do 1939 (za wyjątkiem Wołynia, gdzie działała do 1936). W 1939 organizacja zlikwidowana przez władze sowieckie. W czasie wojny OUN odtworzyła działalność organizacji. Po wojnie wszystkie placówki powtórnie zamknięto, a organizacja działała tylko na emigracji.

    W 1914 roku "Proswita" posiadała 77 filii, 2944 czytelnie, 2700 bibliotek, 504 własne budynki i około 194 tysiące członków. I wojna światowa i lata 1918-1920 były latami regresu, jednak wskutek intensywnego rozwoju w latach następnych, w 1929 "Proswita" posiadała już 84 filie i 2900 czytelni. W 1935 w Polsce należało do niej 30 tysięcy osób, skupionych w 83 filiach powiatowych, prowadząc 3 tysiące czytelni i bibliotek.

    W okresie międzywojennym "Proswita" starała się rozszerzyć działalnośc na Wołyń i Polesie, jednak od 1932 jej działalność zaczęła tam słabnąć, a w 1936 przestała funkcjonować. Stało się tak wskutek polityki ówczesnego wojewody Henryka Józewskiego, który popierał rugowanie z Wołynia organizacji galicyjskich i wspierał własne, jak na przykład "Proswitianska Chata", organizowane przez Wołyńskie Zjednoczenie Ukraińskie.

    "Proswita" została reaktywowana w styczniu 1992 roku w Kijowie na Ukrainie, jako Wszechukraińskie Towarzystwo "Proświta" im. Tarasa Szewczenki.



    Prezesi "Proswity"
    1868-1870 - Anatol Wachnianin
    1896-1906 - Julian Romanczuk
    1906 - Jewhen Olesnyckyj
    1906-1910 - Petro Ohonowskyj
    1910-1920 - Iwan Kyweliuk (aresztowany w 1920)
    1921 - Iwan Kyweliuk
    1922-1923 - Iwan Bryk
    1923 - Mychajło Hałuszynskyj
    1939 - Julian Dzerowycz
    1989 - Dmytro Pawłyczko
    1990 - Pawło Mowczan



  • Севастопольське товариство "Просвіта"
    ім. Тараса Шевченка

    ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ -
    ГЕНЕРАТОРИ ВІДРОДЖЕННЯ
    УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ТА ФЛОТУ

    ЧИ МАЄ УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ ПЕРСПЕКТИВУ?
    НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ. УРОКИ ОСТАННЬОГО ДЕСЯТИРІЧЧЯ
    Міжнародна науково-практична конференція 14 квітня 2000 року

    Іван МУДРИК ЗАСОБИ ПРОПАГАНДИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

      Павло МОВЧАН
    МОВА — ЯВИЩЕ КОСМIЧНЕ
     
    ДОРОГОЦІННІ ПАРОСТКИ МАЙБУТНЬОГО

    Про 1-й конкурс, присвячений творчості Олени Теліги та Олега Ольжича

    "Державу не твориться в будучині, Державу будується нині"
    Про 2-й конкурс, присвячений творчості Олени Теліги та Олега Ольжича 

    “НАША ДУМА, НАША ПІСНЯ
    НЕ ВМРЕ НЕ ЗАГИНЕ!” 

    Ці пророчі слова Тараса Шевченка ще на початку ХХ століття були висічені на надмогильному пам’ятнику  братам Ревуцьким - Івану та Якову, що на Братському кладовищі в Севастополі. На жаль, ми дуже мало знаємо про героїв Кримської війни офіцерів братів Ревуцьких, але не може бути й сумніву в тому, що вони були великими патріотами України. І сьогодні, відзначаючи 130-ту річницю “Просвіти”, ми вшановуємо і їхні імена як одних із перших севастопольських просвітян, що свято вірили в невмирущість українського слова, а по своїй смерті залишили для нас, українців, і безцінні духовні орієнтири, і незаперечні докази нашого давнього національного коріння на севастопольській землі. 
    Українське життя, а з ним українська культура, пісня, мова були в Севастополі з самого заснування міста. Історичні джерела дають всі підстави стверджувати, що українці з кінця XVII до середини XIX століття були тут найчисленішою національною групою населення. Вже на початку XIX століття в місті існувала потужна національно-просвітницька організація “Кобзар”, яка після революції 1905 року почала діяти легально. Очолював її тоді директор державної жіночої гімназії Вячеслав Лищенко. Основну роботу в “Кобзарі” проводили офіцери-українці Чорноморського флоту. Серед керівників організації був і легендарний морський інженер капітан-лейтенант Левко Мацієвич - один з перших в Росії літунів-авіаторів. Найплідніший період в діяльності “Кобзаря” припадає на 1917-1918 роки. У березні 1917 року організацією були проведені збори українських моряків, з яких фактично почався рух за українізацію Чорноморського флоту. У квітні 1917 року у Севастополі було утворено Українську чорноморську громаду, керівні органи якої розміщувалися в будинку Уніон-банку на головній вулиці міста. У громаді працювали військова, просвітня, агітаційно-пропагандистська та господарська секції. Про масштаби і ефективність діяльності тогочасних севастопольських просвітян говорять такі факти - з липня по листопад 1917 року майже половина кораблів Чорноморського флоту підняла українські прапори, в місті працювали українські хори, драматичні гуртки, видавництво “Атос” видавало українські книги... 

    Естафету національного відродження, що було брутально придушене комуністичною імперією, в кінці 80-х підхопило севастопольське товариство “Просвіта” ім. Т. Шевченка. 
    Історія товариства - це десятиріччя боротьби українців за свою національну гідність і честь, за можливість духовно продовжити себе в дітях і онуках. 22 травня 1989 року на установчих зборах тоді ще Севастопольського товариства української мови ім. Т. Шевченка вперше на весь голос було заявлено про духовний геноцид, який чинився компартійними зверхниками проти стотисячної української громади міста - українська мова не викладалася в жодному навчальному закладі, а ті, хто домагався її викладання для своїх дітей, посилаючись на тодішню конституцію, переслідувались як “буржуазні націоналісти”. “Просвіта” першою з усіх демократичних організацій сказала “ні!” сусловській ідеології манкуртизації, почала гуртувати навколо себе людей, активно боротися за відродження рідної мови, творити життя за звичаями і традиціями свого народу, пропагувати їх серед населення. 
    Заснувавшись, Товариство розгорнуло не тільки широку культурологічну діяльність - організувало український народний хор (керівник Віктор Ковальчук), драматичний гурток, який поставив спектаклі “Лісова пісня” Лесі Українки та “Вертеп” (керівники Олександр і Любов Гуляєви, Борис Мазур), проводило музичні вечори, присвячені творчості Т. Шевченка, Лесі Українки, О. Петрусенко, та ряд інших просвітницьких заходів - але й стало впливовою політичною силою в Севастополі. В 1990 році просвітяни - лікар Леонід Амелькович і командир тральщика “Сигнальщик” ЧФ капітан-лейтенант Ігор Тенюх були висунуті товариством і обрані севастопольцями депутатами міської Ради, в якій зініціювали створення депутатської групи “Україна”. Ігор Тенюх став першим депутатом у Севастополі, який на сесіях виступав українською мовою. Тоді ж у Севас-тополі вийшов самвидавом тиражем в 500 примірників перший і на жаль єдиний номер просвітянської україно-мовної газети “Промінь”, яку зредагував інженер Володимир Притула. 
    Важливу роль відіграли просвітяни під час проголошення незалежності України, створення Військово-Морських Сил. Саме на їхні плечі лягла велика пропагандистська робота з підготовки та проведення грудневого референдуму. 
    В кожен дім, в кожну квартиру севастопольців вони доставили агітаційні матеріа-ли, обклеїли продержавними листівками чи не все місто, на майданах і вулицях відкрито агітували жителів проголосувати за самостійну Україну. Просвітянами була здобута значна перемога над проімперськими силами - ідею незалежності України підтримало більше 57 відсотків виборців. Так вперше було розвіяно міф про Севастополь як російське місто. 
    Просвітяни брали активну участь у всіх наступних виборах і до місцевих Рад і до Верховної Ради. Головна їх мета була - донести ідеї української незалежності до найширшого кола севастопольців, розкрити лицемірність і фарисейство комуністичних та проімперських сил. І вона досягалась. Під час виборчих кампаній просвітянами розповсюджено більше десяти тисяч українських книг, а ще більше листівок і газет. Депутатом Верховної Ради України минулого скликання був обраний у Вижницькому окрузі наш просвітянин Євген Лупаков. На останніх виборах Товариство підняло над будинком, де розташована "Просвіта" червоно-чорний прапор і підтримувало "Національний фронт", який у Севастополі здобув більше голосів, ніж, наприклад,  у Криму, Миколаївській, Запорізькій, Донецькій, Луганській та Харківській областях. 
    Серед просвітян було і чимало офіцерів та мічманів як дійсної служби, так і запасу. Це В. Холодюк, І. Тенюх, О. Подольний, В. Махно, Б. Корпан, А. Капінос, В. Федорончук та ряд інших, які згодом утворили севастопольський осередок Спілки офіцерів України, першими повели нелегку боротьбу за утворення ВМС України, і згодом значна частина з них стала ядром організаційної групи українського флоту. 

    Весь час свого існування “Просвіта” вела і продовжує вести нелегку і далеко не рівну боротьбу проти закостенілої прокомуністичної свідомості севастопольського міщанства. І не дивно, що кожне досягнення дається нелегкою працею. Особливо це стосується сфери освіти. Згадується, як в 1990 році просвітяни відкривали в школі-інтернаті № 1 українську недільну школу, щоб навчати в ній своїх дітей рідній мові, народознавству, основам релігії. Виділене приміщення було відремонтоване і приведене в порядок власними силами і за власні кошти. В ньому на видних місцях помістили портрет Тараса Шевченка, національний прапор та герб-тризуб. Відбулась урочиста лінійка. Перші заняття українською мовою провели просвітяни В.Г. Мекленбурцева, О.О. Гречко, Т.В. Мазур, Б.М. Процак. А ось коли діти прийшли на заняття наступної неділі, то стали свідками жахливої картини - двері недільної школи були потрощені, і в них вставлений інший замок, в приміщенні не було вже ні портрета Т. Шевченка, ні національного прапора, ні тризуба. Як виявилося пізніше, все це було вдіяно за вказівкою міського управління освіти. 
    Так почалася боротьба за право українців навчати своїх дітей рідною мовою. Та жодні перепони не могли вже зупинити просвітян на шляху до вибраної мети. 
    Заняття у недільній школі продовжувались то на квартирах, то в приміщеннях, які були непідконтрольні ідеологічним зверхникам міському компартії. Дали свій результат і численні звернення, заяви, скарги просвітян щодо необхідності вивчення в школах міста української мови та літератури. Починаючи з 1992 року, ці предмети в школах вивчались факультативно, а на сьогодні їхнім обов’язковим ви- вченням охоплено більше 70 відсотків усіх школярів. У 1996 році члени товариства майже  протягом півроку проводили акцію по збиранню заяв від батьків з вимогою надати їхнім дітям можливість навчатися в україномовних школах. Таких заяв було зібрано більше ніж півтисячі. Управління освіти було вимушене піти на відкриття українського ліцею № 8, української гімназії   № 53 та української школи-інтернату № 7. Цього року зроблені нові кроки вперед - на сьогодні офіційно україномовними є 39 класів в семи школах міста, де навчається більше шестисот школярів. Це більше, ніж, наприклад, по всьому Криму. Найбільше зусиль та наснаги до цього досягнення доклали Є. І. Вітвицька, М. А. Дрозда, Г. Г. Колесник,  К.В. Перепадя, В.О. Крильчук, М.А. Прялін, Л. Й. Кутузова, Н. П. Орел, З.І. Яковлєва, К. Г. Житнікова, К.М. Трубнікова,Я. В. Дунець О.Ф. Куракса,  Є.Д. Дягілєва,  та ряд інших активістів “Просвіти”. Більше того, саме з ініціативи просвітян в Севастополі почали проводитись виїздні вступні іспити севастопольських абітурієнтів до вузів Тернопільщини та Львівщини, поїздки місцевих школярів на зимові канікули на Галичину та Буковину. Просвітяни також чимало зробили для забезпечення шкіл та дошкільних закладів міста українськими підручниками, художньою літерату-рою, іншими посібниками . 

    Уберезні 1995 року просвітяни випустили у світ перше число першої україномовної газети в місті “Дзвін Севастополя”. Своєю бойовитістю та безкомпромісністю у відстоюванні національної ідеї цей часопис знайшов чимало прихильників не тільки в Криму, але й в Україні та серед діаспори. Колектив авторів газети у складі істориків Валька Кравченка та Павла Стодолі, письменника Дмитра Вітюка, просвітян-активістів Миколи Владзімірського, Катерини Житнікової вже третій рік працює над “Дзвоном Севастополя” на громадських засадах. Подякою за їхню працю є сотні листів вдячних читачів. Газета стала виразником помислів українців, а для педагогів незамінним посібником з української історії Севастополя. На жаль, до цього часу крім похвали з найвищих державних трибун, наш часопис не отримав жодної матеріальної підтримки. Виживає і бореться він завдяки жертводавцям-патріотам. І таких наших друзів-помічників є чимало як в Україні, так і за кордоном. Серед них найперше назвемо народного цілителя з Івано-Франківщини п. Юліана Конечного, голову осередку УРП м. Дрогобича п. Івана Головкевича, Жидачівську райдержадміністрацію, п. Василя Мацьківа з Флориди (США), Кредитову спілку “Карпати” та її директора Юрія Кошарського з Австралії, Злучений Український Американський Допомоговий Комітет(ЗУАДК) та його керівників п. Ларису Кий і Степана Гавриша, Комітет сприяння українській демо-кратичній пресі в Україні та його голову Марію Герасевич, п. Таню Шенкарук-Гук з Німеччини, п. Юрія Одлигу з Австралії. Завдяки їм та багатьом іншим доброчинцям газета має власний комп’ютерний центр, факс, можливість впевнено дивитись у завтрашній день. З 1999 року “Дзвін Севастополя” увійде до каталогу всеукраїнських передплатних видань, почне видавати бібліотеку “Дзвону Севастополя”. Наша мета - розбудить душу українця в тілі українця, буде досягнута. 

    Турбується Товариство і про розвиток українських талантів в місті. Просвітянами не тільки морально, але й матеріально підтримуються молодіжний народний ансамбль “Веснянка” (керівник - заслужений працівник культури Тамара Петрикова), народний ансамбль “Червона калина” (керівник Віктор Ковальчук). В просвітянській газеті “Дзвін Севастополя” під рубрикою “Творча сторінка” постійно друкуються вірші та проза севастопольців. В ній же почав друкувати свій новий роман “Кремінний томагавк” перший севастопольський україномовний член Спілки письменників України просвітянин Дмитро Вітюк. Товариством підготовлена до друку перша книга україномовних поетів Севастополя “Севастопольські проліски”, яка зараз знаходиться в тернопільському видавництві. Готові до друку ще дві книги почесного члена севастопольського товариства “Просвіта” історика Валька Кравченка - “Шевченківський Севастополь” і “Український Севастополь”. Далеко за межами Севастополя відоме ім’я члена спілки фотохудожників України просвітянина Миколи Пляшечника: його фотовиставки об’їздили ледь не всю Україну. 

    Одне із важливих завдань севастопольської “Просвіти” - сприяння Військово-Морським Силам у їх розбудові. Просвітяни - завжди жадані гості на українському флоті. Їх запрошують до участі в урочистих мітингах і засіданнях, для виступів перед особовим складом. Така увага і повага до просвітян не випадкова - вони допомогли багатьом підрозділам формувати свої власні бібліотечки, оформити народознавчі світлиці, організовували виступи перед особовим складом творчих колективів, проводжали наші кораблі в далекі походи і зустрічали їх з них, ділились з ними оргтехнікою, музичними інструментами, проводили для офіцерів та мічманів курси української мови, відвідували хворих моряків. 

    Севастопольські просвітяни - це люди творчі, ініціативні, жертовні, безмеж-но закохані в слово, культуру, традиції рідного народу. Вони перші здіймали у Севастополі український прапор, починали будити українське життя - вони і сьогодні на своєму бойовому посту. Ось лише деякі їх добрі почини і справи - відкривали і проводили перші курси вивчення української мови (О.О. Гречко, І. М. Дудик, О.І. Магдич); засновували перші українські бібліотеки в “Просвіті”, Українському культурно-інформаційному центрі(О.І. Гринник, К. М. Трубнікова, Л.Й. Кутузова), сприяли відкриттю Українсько-канадської бібліотеки при Центрі підвищення кваліфікації державних службовців; з їх ініціативи і за їх вимогою на севастопольському проводовому радіо почали виходити в світ україномовні передачі “Пролісок”(автор і ведуча - Л. Гуляєва та “Ластів’ятко”(автор - О.І. Гринник); зорганізувались у дві парафії - УГКЦ та УПЦ КП і власними силами будують зараз українську церкву; беруть  участь в святах міста, Історичного бульвару, проводять літературні вечори, вечорниці(Н. П. Орел, О.І. Гринник, В. О. Ковальчук, Я. І. Бліхар, В.В. Михайленко); виступають з лекціями на підприємствах, в школах, у військових частинах (А.Д. Валентюк, О. С. Новицький, Ю.П. Ільїн, О.В. Кравчук, О.Ф. Куракса, К. М. Трубнікова); дбають про те, щоб світлиця “Просвіти” була завжди світлою і привітною для севастопольців і гостей (М.А. Дрозда, В.В.Холодюк, В.М. Вольховський, М. А. Нездійминога, М.Ф. Антонюк, Л. Д. Ярушевський та ін.). За значний внесок у справу утвердження української національної ідеї конференція севастопольського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка обрала своїми почесними членами одного з ініціаторів створення організації і її незмінного відповідального секретаря Богдана Єналя, краєзнавця й історика Валька Кравченка, народного депутата Верховної Ради минулого скликання капітана 1 рангу Євгена Лупакова, кандидата філософських наук, докторанта Національного університету ім. Шевченка севастопольця Ігоря Лосіва, постійного нашого опікуна і жертводавця Василя Мацьківа з Флориди(США), Героя Радянського Союзу, кавалера ордена Богдана Хмельницького, віце-адмірала Володимира Пилипенка. 
    Чимало севастопольських просвітян, які були серед перших її членів займають сьогодні важливі посади і пости і продовжують працювати на зміцнення і української держави і українського духу. Серед них командир 1-ї бригади надводних кораблів ВМС капітан 1 рангу Ігор Тенюх, заступник директора СТРК, заслужена журналістка України Любов Гуляєва, начальник Незалежного Кримського аналітичного центру відомий в Україні журналіст  Володимир Притула та ін. 
    Севастопольська “Просвіта” багата не тільки друзями-подвижниками, але й гостями. Незабутніми для нас були зустрічі з такими легендарними людьми як Левко Лук’яненко, Слава Стецько, з депутатами М. Поровським, П.Глухівським, Ю. Кармазіним, артистами з Галичини та Буковини, українцями з Австралії, Канади, Америки, Англії. 

    Ч имало подолано труднощів просвітянами, чимало зроблено ними на спраглій духовній ниві Севастополя. Нелегкі будні чекають їх і попереду. І вони до них готові. Їх покликання - це нести незгасиму любов до рідного слова, культури, традицій, історії свого народу до людей, віддавати всі свої сили, весь жар своєї душі для слави України, в ім’я торжества пророчих слів великого Кобзаря: 
    Наша дума, 
    наша пісня 
    Не вмре 
    не загине... 

    Микола ГУК,  
    голова севастопольського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка  

    День Незалежності. Свято єднання в Херсонесі. 
    БУДИМО ДУШІ УКРАЇНЦІВ 

    Будити душу українця в тілі українця - таке завдання поставили перед собою десять років тому організатори севастопольської “Просвіти”. 

    І ось лише кілька справ, зроблених з цією метою просвітянами: організація української недільної школи, піднесення жовто-блакитного прапора у 1990 році, активна агітація мешканців міста перед референдумом про незалежність України, організація українських самодіяльних хорів, які з часом стали народними, участь у міських виставках, безпосередня причетність до створення в місті українських бібліотек, видання газети “Дзвін Севастополя”(перше число вийшло у березні 1995 року), організація роботи по відкриттю в місті українських класів, шкіл з україномовним статусом, боротьба за викладання української мови як предмета у більшості шкіл, започаткування книговидання, українських передач на радіо “Пролісок” та “Ластів’ятко”. 

    У привітанні до ювілею Військової Ради ВМС України  і Заступника Міністра оборони-командувача Військово-Морських Сил України віце-адмірала Михайла Єжеля написано: 

    Шановний Миколо Петровичу!  
    Військова Рада Військово-Морських Сил України сердечно вітає Севастопольське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка з 10-ти річчям від дня його заснування.  
    Саме політична воля просвітян, чітке бачення державних та національних пріоритетів допомогли організувати функціонування системи освітянської роботи в місті Севастополі, гуртують навколо себе свідоме українство, допомагають зберігати духовність, культуру, традиції та звичаї народу України.  
    Севастопольське товариство “Просвіта” 10 років тому підхопило незгасну ідею народовців у наші часи, і у несприятливих умовах регіону та міста розпочало копітку працю по відродженню української мови та культури серед населення міста-героя.  
    Незважаючи на мовчазний спротив владних структур та переслідування за місцем роботи за радянських часів, просвітяни Севастополя мужньо несли стяг духовності, непохитно вірили в необхідність своєї праці, наближали той історичний день, коли наша Україна стала вільною, незалежною.  
    Велика вдячність всім членам товариства “Просвіта” за підтримку та активні дії в перші роки відродження українського військово-морського флоту, за участь у вихованні особового складу ВМС на традиціях нашого народу.  
    З нагоди 10-ї річниці з дня заснування Севастопольського товариства “Просвіта” зичимо вам, дорогі наші друзі, здоров’я, щастя, нових успіхів в почесній справі - справі виховання свідомості, патріотизму та любові до Батьківщини у громадян нашої держави.  

    Про ці та інші справи севастопольської “Просвіти”, які спрямовані на формування національної свідомості, відродження історичної пам’яті українського народу, на духовне зміцнення Української Держави говорилось на урочистому вечорі, присвяченому ювілею. Більше 300 просвітян і запрошених гостей, доброчинців, всіх причетних до свята гостинно прийняв Український культурно-інформаційний центр. 
    На другому поверсі УКІЦа були виставлені стенди з фотографіями Миколи Пляшечника та інших просвітян, які зафіксували світописом десятирічний шлях товариства. 
    Заступник ВУТ “Просвіта” Микола Нестерчук вручив медалі ВУТ "Просвіта" голові севастопольського товариства Миколі Гуку, одному із його  засновників Богдану Єналю і краєзнавцю Вальку Кравченку. Активним просвітянам Є.Вітвицькій, Д. Вітюку, М. Владзімірському, О. Гринник, М. Дрозді, К. Житніковій, С.Каніковському, В. Ковальчуку,  О. Кураксі, Л. Кутузовій,  П. Марчуку, В. Михайленко, В. Накорнєєвій, О. Новицькому, Н. Орел,  Т. Петриковій,  О. Хижиній, В. Холодюку, К. Трубниковій, Г. Шамзон, Т. Яйчені, З. Яковлевій,  були вручені дипломи і грамоти. 
    Дипломами ВУТ "Просвіта" ім. Т. Шевченка нагороджені почесні члени севастопольського товариства п. Марія Гарасевич, голова Комітету сприяння українській демократичній пресі в Україні (США); інженер п. Василь Мацьків (США); п. Юрій Кошарський, директор Кредитової Спілки "Карпати" (Австралія), народний цілитель Юліан Конечний, директор філії ВАТ "Львівхолод" п. Іван Головкевич. 
    Щирими словами привітали севастопольських просвітян голова Гагарінської райдержадміністрації Віктор Кірюнніков,  президент видавничої фірми “Відродження” (м. Дрогобич) Петро Бобик, директор видавництва “Веселка”, лауреат Шевченківської премії Ярема Гоян, парох УГКЦ в Севастополі отець Микола, професор ТДТУ ім. І. Пулюя Тимофій Рибак, генеральний директор СРДТРК Іван Левченко, начальник УКІЦу Олександр Коротун, директор ЦПКДС    Микола Міненко, начальник ТРЦ "Бриз" голова СОСОУ Мирослав Мамчак,  голова Всекримської організації УРП В. Єрмаков, генеральний директор Асоціації "Виставковий комплекс  "Морський" Богдан Вуйко, голова АНСКОС Валерій Милодан, голова ДСУ Роман Коваль, представники інших громадських організацій та партій. 
    Голова севастопольської організації КУН О. Кравчук зачитав телеграму від голови Конгресу українських націоналістів п. Слави Стецько: 

    Шановнi Друзi!  
    Україна  прaгне  увiйти  у  трeтє  тисячолiття мiцною нацiональною державою, в якiй  достойно, з  почуттям власного вдоволення живе  i працює українська людина. Але  складнiсть сьогодншньої  ситуації, зпровокована антидержавними силами та їхнiми підбурювачами з Москви, не дає можливостi вийти з економiчної та духової кризи. Головною вадою нашогo сьогоднiшнього суспiльства є незформованiсть нацiонального самоусвiдомлення. Особливо це вiдчутно в південному регioнi. В  мiстi ж Севастополi промосковськi українофоби пiд крилом росiйського Чорноморського флоту улаштували собi притулок. Патрiотичнi сили вели i ведуть безкомпромісну боротьбу з  цими манкуртами на славу Україні. Багато в чому очoлює цю боротьбу товариство “Просвiта” м.Севастополя. якiй виповнюється 10 рокiв. 3 чим ми  поздоровляемо i бажаємо усьому її членству,  виразнику  Української ідеї  у  найпівденнішому  терені Батьківщини, нескоpeностi духу та щастя Перемоги.  

    А ось що сказав у своєму привітанні голова ДСУ Роман Коваль: 

    Дорогі українські пасіонарії міста Севастополя!  
    Дорогі українці з інших куточків нашої Батьківщини, які усвідомлюючи святий обов’язок перед українцями Севастополя і Криму, приїхали сьогодні на десятилітній ювілей “Просвіти”!  
    Друзі! Роль севастопольських українців в утвердженні Української Держави та соборності українських земель нами до кінця не усвідомлена. А роль ця колосальна. Згуртовані довкола “Просвіти”, українські патріоти не тільки витримують немилосердний шквал натиску неприхильного до нашої держави середовища, але й здійснюють подвижницьку просвітницьку роботу, яку мали б виконувати державні інституції.  
    На жаль, сьогодні середньостатистичний українець не готовий проливати свою кров за Севастополь. Але немає жодного сумніву, що Севастополь обов’язково стане містом української слави!  
    Згадую, як у квітні 1918 р. полк. Петро Болбочан миттєвим, наскрізним ударом звільнив Крим від більшовицьких орд. Місцеве населення Джанкоя, Сімферополя, Бахчисарая та інших міст оваційно вітало українських визволителів - новітніх запорожців Болбочана. Передові роз’їзди запорожців дійшли вже й до річки Бельбек і з довколишніх гір побачили на рейді Севастополя кораблі, які войовничо підняли синьо-жовті прапори...  
    На жаль, завдяки недалекоглядній політиці Центральної Ради Крим на той час формально не входив до складу України, що й змусило, врешті, Болбочана покинути півострів.  
    Але чи не Кримський похід Болбочана та ентузіастична підтримка населення українського та кримсько-татарського, яке масово вступало до українського війська, призвело до історичного рішення гетьмана П. Скоропадського, який усунувши ЦР, включив Крим в межі Української Держави?  
    Досить глибоко занурившись в українську історії доби визвольних змагань 1917-1920 р.р., я знайшов там не лише причини наших минулих поразок, але й підстави наших майбутніх перемог.  
    Тому  й жанр моєї останньої книги “Отамани Гайдамацького Краю” - попри величезну нашу поразку - виглядає, як оптимістична трагедія. “Отамани Гайдамацького Краю” певною мірою є продовженням “Гайдамаків” Тараса Шевченка та “Холодного Яру” Юрія Горліса-Горського.  
    Вірю, що запорожці під козацький марш Адамцевича ще увійдуть до Севастополя і проголосять, що порозуміння та злагоду на умовах противника не приймаємо. Порозуміння і злагода можуть бути лише на наших умовах.  
    Слава Україні!  
    Слава українцям Севастополя!  

    Привітали просвітян севaстопольські міські осередки Соціал-демократичної партії України, Громадського руху “Народна солідарність”, Партії словя'нської єдності, Міжнародної спілки українських підприємців: 
    Дорогі та вельмишановнi просвiтяни! 
    Щиро вiтаємо вас iз 10-рiчним ювілеєм Вашої організації! 
    У  Севастопоi живуть і працюють десятки тисяч українців, які  пам’ятають свою мову та культуpу  i роблять все можливе щоб вiдроджувати її та розвивати: пишуть вiрші, складають пісні, ставлять спектаклі, друкують газети. 
    Їх,  свідомих,  справжніх  українців  об’єднує мiсцева  організацiя товариства “Просвiта” iмені Тараса  Шевченка. Вона не лише згуртовує й пробуджує  до активного життя, але й розковує душу вiд iдеологiчних пут. 
    Завдяки  вашій  дiяльності  люди ожили,  стрепенулися, пробудилися. І хоч поки ще й не всі, та є надія на їхнє пробудження! 

    “Руїн, болю в Українi 
     Здавна повен мiх. 
     На цi болi, на руїни 
     Не зважати грiх. 
     Пам’ятайте рiднi рани, 
     Батькiвщини бiль... 
     Молодi i ветерани 
     Сипте в рани сiль!” 

    Вы натерпелись много мук 
    И шли на стенку стенкой! 
    Да здравствует Микола Гук 
    С “Просвiтой” имени Шевченко! 

    Велике враження справив на учасників ювілейного вечора Тризубий Стас, який виконав кілька пісень, які нечасто почуєш чи побачиш по телебаченню. 
    Виступи українського народного хору, солісток УКІЦ Тетяни Нестеренко, Тамари Маслової, ансамблів “Сиві соколоньки”, “Червона калина”, “Веснянка”, “Ніжна таїна”, “Черемшина”, навели на думку про те, що настав час “Просвіті” організувати ще й фестиваль української пісні в Севастополі. А якби до того всього ще й сприяння держави! 
    Наступного дня гості відвідали бригаду надводних кораблів, якою командує один із перших севастопольських просвітян капітан 1 рангу Ігор Тенюх, флагман українського флоту фрегат “Гетьман Сагайдачний”, корабель управління флоту “Славутич”, музей-заповідник Херсонес, а також Братське кладовище, про яке “Дзвін Севастополя” писав у грудні минулого року. Пам’ятник братам Ревуцьким - Івану та Якову, на якому висічені слова “Наша дума, наша пісня не вмре, не загине”, місцевими варварами було зруйновано. Важку гранітну плиту гуртом повернули на місце. 
    Гуртом севастопольські просвітяни організували свято єднання українців  Севастополя. 
    Велику допомогу у проведенні десятирічного ювілею севастопольської "Просвіти" надали організаторам агрофірма "Золота балка"(директор В. Сілаков), Севастопольський винзавод(директор О. Акчурін), Севастопольський хлібокомбінат (директор А. Коханова), Севастопольський пивзавод(директор М. Борсук), КСП "Севастопольський" (директор М. Бондар), КСП ім. П. Осипенко (директор А. Зінченко), КСП "Качинський (директор М. Дячук), ЗАТ "Амідас" (генеральний директор С. Рибак), Асоціація "Виставковий комплекс-ресторан "Морський"(директор Б. Вуйко), ринок "Московський" (директор В. Інділо) ринок "Хрюкінський" (директор Т. Балаян), видавнича фірма "Турія" (директор Ю. Тимощук) та інші. 
    Велике їм спасибі! Спасибі і чудовим ведучим цього незабутнього свята Людмилі Михайленко і Віталію Матвієнко. 
    Свято піднесло дух українства в місті, ще більше об'єднало його на добрі справи. 

    P.S. Ще одна вітальна телеграма надійшла з Кубані. І там бачили репортаж про свято "Просвіти", який транслював телерадіоцентр "Бриз" ВМС України: 

    КРАСНОДАР, СЕРДЕЧНО ПОЗДРАВЛЯЕМ ЮБИЛЕЕМ ПРОСВИТЫ ДОЛГОЛЕТИЯ УСПЕХОВ РОСТА ВО ИМЯ НАШЕЙ УКРАИНЫ ОТ ВСЕХ КУБАНЦЕВ. 
    НИКОЛАЙ СЕРГИЕНКО. 

    Як багато ще українського  цвіту розкидала доля по цілому світу! І як багато ще треба зробити, щоб об'єднати і українців Севастополя, і українців в Україні і не в Україні сущих в одну сім'ю вольну нову для торжества історичної справедливості! 

    Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ,  
    член Ради Cевастопольського товариства “Просвіта” 
    ім. Тараса Шевченка 

    Опубліковано  

    в газеті “Дзвін Севастополя” №7 за липень 1999 року  


    Oryginal